💛💙 Аркушу 3 роки! 💙💛

Електронні книги / Фентезі (3681)

Свій шлях знайди

Світанок осяє схили й дороги.

Попереду безліч турбот.

Сон відпусти, роздивись навкруги

І мерщій в обійми пригод.

Удача всміхнеться від гір до пустель,

І ворожа стріла свою ціль не знайде.

Не здолає тебе дух сирих підземель,

Хай смерть омина і блука чортзна-де.

У буремні часи власний шлях віднайди.

Повз низку невдач і поразок тягар,

Крізь битви горнило і полум'я жар,

Бо тільки сміливі досягнуть мети.

...

Бодісон

Міць уяви

Напевно, у кожного часом буває,

Що сила тяжіння униз притискає.

Проблеми носами штурхають у боки,

Стараєшся бігти від них із підскоком,

Чим більше тікаєш — тим більше заносить,

І важко відчути, чого душа просить.

Тоді роззираєшся вліво і вправо,

У пошуках рішення крутишся жваво,

Та стрімко злетіти ніяк не вдається…

Що варто зробити? Саме ж не прорветься…

Як духу затісно — зведи погляд вгору;

Там хмари малюють картину бадьору:

Літають пегаси і єдинороги,

А ельфи будують небесні дороги,

Натхненні промінням, там музи співають,

Завзятим серцям відкриття посилають.

Як глянеш додолу, спадає на думку,

Каміння — то лицар в міцнім обладунку.

Дива живуть всюди, лиш серце відкрити —

Й потік цей казковий уже не спинити.

Твори, фантазуй, і до глибини ями,

Промінчик надії протягне уява.

Із легкістю вітру, обходь перепони;

Удачі підсиплють тобі лепрекони.

Відступить нудьга та мине недовіра,

Побореш страхи, як печерного звіра.

Повір, що не гірше драконів літаєш,

Що янголи поруч, і ти свого маєш.

Коли шторм пройде й навкруги проясниться,

Воскреснеш, як фенікс, злетиш, мов жар-птиця.

У творчім запалі душа збагатиться.

І сила тяжіння надалі скориться.

...

Олена Войтович

Заборонене кохання

Кейлет, красуне мила,

Ти гарніша від мавок у хащах,

Стримати серце не сила,

Чарівніша сирен ти пропащих,

Ти розумна, старанна, співоча,

Ти ніжніша роси на світанку,

Твій голос струмочком гуркоче,

Говорив би з тобою до ранку,

Може я й ельф, ти - людина,

І родини наші суворі,

Та лише до тебе я лину,

Ти для мене – місяць і зорі,

Нехай наш союз заборонять,

Хай скажуть: нечистий наш шлюб,

Та швидше мене похоронять,

Ніж торкнуся інших я губ,

Лиш тебе одну я кохаю,

З тобою хочу прожити життя,

Навіть якщо я не знаю,

Що готує для нас майбуття,

Хочу я повертатись додому,

Коли сонце повільно сідає,

Й бачити тебе у ньому,

І як наша донька з тобой грає,

Хочу тебе обіймати

І в обіймах сховати від світу,

Хочу разом я засинати,

Подарувати усі тобі квіти,

Я не можу більше мовчати,

Не ховаю кохання шалене,

Прошу, повинен я знати:

Чи вийдеш ти, Кейлет, за мене?

...

Two-V

Таємниця темного лісу

Темний ліс занурився у сморід,

Хазяйнують тут примари мертвих.

Йшла війна вже понад сотню років

Між світами добрих сил і темних.

Ватажком одних була ельфійка,

Представниця добрих сил, здається.

А у темних — ватажок людина,

Що спотворила у чорне своє серце.

І в останній день страшної битви,

Де від тіл не видно і травинку,

Із мечами у руках зустрілись

Він й вона в запеклім поєдинку.

«Зупинись!» — кричали її очі.

Мерехтіло в тих очах кохання.

«Я не вірю у слова пророчі,

Невже зустріч наша ця остання?!»

Він не чув, не бачив у дурмані,

Лиш бажання смерті надихало.

Щоб життя прожити довге з нею,

В чаклуна душа його зів’яла.

Так кохав ельфійку синьооку,

Що віддав за нею свою душу.

Заплатив за вічність своїм світлом.

«Я тепер лише вбивати мушу!»

З кличем гніву, люті та огиди,

Він мечем улучив в саме серце.

Впало тіло ніжної ельфійки

І застигли очі як озерця.

Темний ліс стогнав, политий кров’ю,

Запечатав мертвих в своїм схові.

Досі ним блукає темний воїн,

Живий мертвий заради любові.

...

Сіана Море

Легенда Про Безсмертя

Сьогодні розкажу вам казку про характерницький я хист.

Про наддніпрянський дух, що здавна Вкраїну нашу боронив.

Архип козацького був роду. Звитяжний і завзятий муж.

Мав характерницьку породу, хоча й не був чаклунством дуж.

За діда прадіда Івана на Запоріжжі панував

той Дух Безсмертний, що іздавна потомкам всім передававсь.

Не був той рід ні зі старшини, ні зі шляхетськіїх сімей,

не мав герба, не мав Дружини, та мав відьмацтво всіх мастей.

Федот, наприклад: козарлюга, Архипа дядько, може - дід,

як начаклує завірюху - то москалі зомліють вмить.

А там і діло вже за малим лишалось нашим воякам -

В усмерть наляканих кацапів розвісить швидко по гілках.

Отак боролись українці, але Архип не мав тих сил.

Та зміг віддати він нащадкам цей Дух Безсмертний чарівний.

Була така собі Марена: Архипа донька, що жила

Під балкою, десь біля греблі, й своїх дитяток ростила.

Відьмачка то була, шептуха, чаклунка, знахарка стара.

То заговорить хворе вухо, то з ранами допомага.

Бувало, прийде хтось до неї тяжкі хвороби лікувать:

З мішечка, що на портупеї, дістане та якуюсь мазь,

або збір трав, або - тотема: намаже, зшепче, зробить "чай",

і вмить хвороба та полише нещасного, щоб не страждав.

Отак жила вона в сараї, далеко, на краю села.

Ростила діток, ніби в раї, селянам всім допомогла.

Ще змолоду без чоловіка жила вона, Санько ж бо десь

на лісопилці став калікой, швиденечко життя лишивсь.

Та все ж змогла прогодувати, попри відсутність Литвина

Марійку, Гришу та Улянку. Василька лиш не зберегла.

А як відправилась Морана в Сварожі райськії сади,

свій Дар передала натхненно нащадкам - всім по крихотці.

А ті своїм усім нащадкам, і так Безсмертя здобулось.

Є Характерний Дух Відьмацький: козацтво не перевелось.

...

Влад Кайола

Дрогобич

Вже спогади колишуть день минулий

Яскраві зорі сяють в глині ночі

Долоні сну голублять ніжно очі

А сну коріння напува Дрогобич.

Повітря холоднішає від втоми

Сонце будить ніч багряними стрічами

Хранитель міста з чотирма орлами в поміч

Збирає змій червоних з небокраю,

Вкладає їх у білу торбу солі

Та вже покорених

знов випуска вітрами в небо

(уривок) 14.01.2024

P.S

На вежі Дрогобицької ратуші були чотири фігури орлів- грифонів, яких знищили у радянський період.

Солеварня у Дрогобичі- найстаріше підприємство України, яке і досі виварює найсмачнішу сіль.

...

Гавриїла

Відьми з Диких Земель

За мотивами гри "Dragon Age: Original"...

~•••~•••~•••~

"Я підштовхую історію, коли це потрібно. Але іноді її доводиться штовхати"

Флемет

~•••~•••~•••~~

На південь, до найнезвіданої мерзлоти

Є небезпечне місце повне відьом, варварів та чудовиськ...

Там шукають надії найдивніші сни,

Там нишпорять пороки та страхи, там багато дивних збіговиськ...

Оповіді легенд про те, що на тих болотах живуть

Старі велетні-дерева з серцем зі сталі...

Що немає там світла... Лише сніг і пустка живим "затишок" пророкують,

А крижана темрява поглинає гріхи, біль, сум небувалий...

Що там світ туману, що приховує зло -

Прокляття ввібрало помсту матері безкрилої,

І лють клинків окропила кров'ю давно

Густі рани землі, ставши добротною могилою...

Що там виповзає з темряви нежить, катувати дурнів,

І погань грається по стилих венах дурманом...

Руїни та привиди, що все ще чекають на свої дев'ять кіл...

Там холод і голод шириться у глибині душ бездоганно...

Там мешкає відьма, що живе віки не за законами смертних -

Вирощує "дочок", сміється над світом, сперечається з богами...

Де світло змикається з пітьмою її дочки-перевертні,

Уникаючи побуту людей, красу ховають за розбитими дзеркалами...

У їхніх снах незнайомі обличчя та маса дивних дверей,

Таємниці доріг, гори, спрямовані на небо, за обрій...

Дивачкам, що виросли серед дерев, звірів та тіней,

Чужий людський світ - небезпечний, недобрий...

Відомо їм, що приходить із темряви, з-під гір,

Вражає собою, опоганює все живе, землю...

Коли Стародавній Бог прокидається – починається Мор.

Зло завжди на чеку... Тих, кого веде Клич, не сплять, внемлють...

Вироджується світ, висихають поля та моря,

Небо ніби безодня з щільно-чорними хмарами як у нуарі...

...Відьма Диких Земель невпинно твердить дочкам:

"Нехай знайдете ви шлях у темряві... Підказки в моєму Гримуарі..."

Чи то помста, чи то кара Творця за Стародавніх Богів

Жадібним дурням, що жагою гордості старовинні -

Вини гралися з Тенью, закликаючи її зі снів,

Магією крові вляпавшись на віки в моровому павутинні.

Хай прибуде порятунок, або ж світ у прірву впаде -

Не нам вирішувати... Людське серце часом чорніше за морок...

Кожен у цій подорожі своє місце чи смерть знайде.

Але хто скаже, чий шлях у пітьмі - то порожній сполох?

...Оповіді легенд не завжди земний затишок пророкують...

Той, хто вірить, - буде вірити; той, хто мовчить, - мовчатиме бездоганно.

Відьму з Диких Земель бачать то там, то тут...

Кажуть, вона теж Стародавній Бог - перероджуватися їй притаманно...

~•••~•••~•••~~

P. S. "Якщо запитати, чи реальна вона, Флемет розсміяється і скаже, що не обмежує себе необхідністю бути одночасно лише в одному місці."}÷)

~серпень•2020~

Зі збірки "Казки, які не розказані на ніч"

...

Lexa T. Kuro

Казка про Принцесу.

Казка про Принцесу. Емір Рибак.

В одному багатому купецькому домі,

У казковій срібній клітці,

А не в брудному хліву, чи на соломі,

І не в темному лісі, на гілці,

Криса із блакитною облямівкою жила.

Я вам про неї розповім оцю казку.

Як і ким, і як вона зачарована була...

Розповідь про неї, і на розв'язку, (криса: один з видів пацюка)

Як була розчаклована та ожила,

І добра фея у себе її поселила.

З ким вона гралася, і дружила,

І як добру фею далі простила.

Десь у казковому королівстві

Жив, та був король і королева,

Разом з ними у володарстві

Жила принцеса, файна, як Єва.

На обличчі її рум'яна і вся білотіла.

Принцеса, щодень та й ніч, росла,

Все те, що й мама королева хотіла -

Дочка гожою квіткою ніжно цвіла.

Мати їй на ніч колискову пісню співала,

Дитинка весело по життю крокувала

І з прожитим днем славною ставала,

У ляльки разом із дітьми вона грала.

Вона ще в гилку грала, в класики,

І спритно через скакалку скакала,

У морський бій, у хрестики-нулики,

І з відрадою в хороводі танцювала.

Діти пустували: гра на рухливість

І казкарі їй нову казку дарували.

Були й ігри на розвиток кмітливості,

А вчителі основи дисциплін навчали:

Мови, арифметику, літературу

І фізику, хімію, та астрономію,

Алгебру, геометрію, фізкультуру,

Домознавство, географію, історію.

Ще й естетику: науку про красу.

Вчиться володіти нею спадкоємиця трону,

У всьому принцеса брала висоту

Вчила правила поведінки, хорошого тону.

Усе це в етиці-науці про мораль,

А на принцесу дивилася вся країна.

Птахи вранці її з зорею звали в даль...

І ось вже сімнадцята весна солов'їна.

Так розширювала вона свій кругозір.

Палац, у якому мосьпані гуляла -

Кімнати, дзеркальна зала і двір,

Від якого в сад до дітей збігала,

І біля кущів, у товаристві дітей,

Вона квіти в саду вчасно поливала,

І було легко, весело їй, як від орхідей,

Про життя квітам душу виливала.

А особливо білосніжній троянді,

У дальньому кутку старого саду.

Троянді, як білий сніг на гірлянді,

І кущам плюща, та й винограду,

Де ті обвивали гроти-альтанки

Принцеса любила книжки читати.

Відвідувачі були в них рідкі панянки

І могла довго з кущами розмовляти,

Про те, що інші не зобов'язані знати.

Дитячу душу було не зрозуміти.

Дівчинка могла грати та грати,

Потім піти та кущі свої поливати.

Біла троянда: то цариця садових квітів!

Даруючи її коханій: вихваляли любов,

І від неї засвічувалося почуття самоцвітів:

У закоханих знов закипала їх кров.

Сестра доброчинниці, в саду сестри,

Зрізала без дозволу дівчинці три лози

(подарунок принцесі, так, для гри):

Плюща, винограду і троянди, як призи.

Адже ці пагони були ще й чарівними,

Любили тих, хто опікувався, водою полив,

Вони вміли слухати, гомоніли з ними

І дружили з тими, хто їм милий та цінив.

А за дівчатком вони дух свій роняли,

Вона постійно їх кущі поливала.

Пагони садівника не ганьбили, шанували,

І її за те, що душу їм відкривала,

Просто тихо з ними відпочивала.

І від опікунства леді до них збігала.

Тінь в день, від неї не відставала,

А ніч між днями таїнство танцювала.

Мати не помітила, як донька подорослішала.

Сади цвітуть, в природі пахощі, як щороку

День повноліття: країна злетіла, жвавішала

Наприкінці травня, та навчального року

Традиція цей святковий день відзначати.

Сурмачі в країні на зурнах грали,

Указ: відтиск печатки короля, солдати -

Глашатаї короля указ читали.

"Готуйтеся всі до свята квітів!"

І піддані короля все роздзвонили,

Кожен до нього готовий без звітів,

Гонці запрошення на бал розвозили.

День повноліття і квітів збігся.

На вулицях і площах усіх міст, без лімітів

У королівстві навіть малюк змігся

Відзначати торжество молоді і квітів

Ейфорію тріумфу та кольоровідчуття

І з квітів створювалися різні фігури,

Для краси та сприйняття світовідчуття,

Композиції, картини, візерунки з натури.

Тисячі живих квітів на ґанку, як в атаці,

Люди над цими творіннями працювали,

Не відставали й в королівському палаці:

З піснями, жартами веселилися, складали.

А юнка ніби танцювала, брав азарт,

Увихалася і не присіла ні на хвилинку,

Прислузі слала комплімент, та й жарт,

Віршики мовила, примовку, новинку.

Король із королевою просили, сварилися:

- Бальне плаття, туфельки приміряти,

Багато бігаєш, і ніжки твої втомилися,

Манікюр і зачіску тобі організувати.

Юначка прислузі допомагала,

У палаці посміхалася, завзято сміялася

І в саду свої квіти поливала

Й у мить, як міраж, випаровувалася.

Опівдні був парадний вихід: королівський союз

У місто, на головний міський майдан,

Де виступали блазні й акробати, без обуз

І море квітів, де п'янів аж коня стан.

У столиці, і в королівстві веселощі на початок:

Пили горілку, пиво, вино і хлібний квас,

На розставлених столах від страв достаток,

І прохолодні напої, це чистий клас.

У всіх залах, навіть на вокзалах,

Грали артисти з підмостків-столів,

Їх вистави: це освітлення, спалах,

Що приїхали сюди з усіх міст, дворів.

Королівна одним номером виступала:

Всім слухачам вірші свої баяла.

І цього дня вона зовсім не пристала,

Адже про цей день давно мріяла.

Хлопцям і дівчатам у сукнях літніх

Стрічки атласні блакитні й віоліни, (скрипки)

Це ознака їх усіх сімнадцятирічних,

Як повноправних громадян країни.

Цього дня, в це королівство прилітали:

Ельфи, гномики, чарівники, феї та витали,

Доброю енергією в країні всіх заряджали,

Щоб люди не втомлювалися, а пісні співали.

Люди країни добротою їх зустрічали -

Чим Бог послав, тим гостей пригощали,

Містяни раділи гостям та не бурчали,

Готували до феєрверка порох, пищалі.

Такий чудовий день швидко промайнув

І вже в королівському палаці віденський бал,

Та теплий, ароматний вечір прибув.

Король із королевою гостей скликав у зал.

Були запрошені ельфи та гномики,

І королі, і царі, королеви та цариці,

Чаклуни та феї, що чепурили домики,

Принци, принцеси, царівни, царевичі.

Прибули багаті довгобороді бояри,

Курфюрсти: німецькі князі, маркграфи,

Усі з дружинами, поважні пари.

Ой! І молоді, і старі герцоги та графи,

І горді лорди, пери та барони,

З дружиною, чи без дружини,

Зі Сходу беки, хани, султани,

Багаті китайські мандарини.

Індійські раджі дарували дари,

І перський падишах, й всі паші.

На свято чудо-країни, до опери,

Й веселилися щиро від душі.

Імператор важливий з піднебесної,

Та таємничий імператор Японії,

Сюди приїхали цієї весни чудесної,

Їм сподобалися латаття й лілії.

Прибули багаті та й дрібні дворяни,

І пані різні: літні ще й молоді,

Бал не відвідали тільки інопланетяни,

Весело спілкувалися, як рідні усі.

Цивільні, у фраках і блиск штиблет,

На панянках шикарні бальні плаття.

Офіцери в мундирах і блиск еполет -

Як горді дуби й буки Прикарпаття!

Кавалери запрошували на танець дам

Під звуки королівського оркестру -

Привід для знайомств знатним родам

І кралі наче були Венері посестри.

Тут зазвучали звуки фанфар, литавр,

Дворецький: "Його Величність: Король"!

Король, а з опахалом позаду, мавр.

Повелитель балу: його величності роль!

Наш король зі сріблом у волосах,

І у фраку, та із золотою короною.

Мамі й принцесі посміхався і монах,

Що здавався на балі чорною вороною.

Королю всі низько вклонилися,

І погляди на принцесу звернулися,

Усі замовкли, як води напилися,

Музика стихла: всі не ворушилися.

На голові в неї сяяла діадема,

З ніг до голови зіркою сіяла,

Світла, червлені уста: поема!

Публіка в захваті: закричала.

Офіцери приголомшені, хоч і на посту -

Бальна сукня з променистими каміннями,

Блакитна стрічка, це підкреслило її красу,

Точені ніжки з кришталевими туфлями.

Блакитні очі: відображення синьої бірюзи,

Вигнуті брови: це птаха два крила.

Та їй просто благословила її доля, її призи,

Це Венера в дзеркальній залі зійшла!

Високі груди, тонка талія і коса,

Зібрання витонченостей леді: краса!

Чиста, як кришталь: ранкова роса,

Рідкісне поєднання квітки лотоса.

Серед запрошених королем гостей

Виділявся молодий королевич Андрій.

Він скромний, без побічних пристрастей,

З старовинного роду, це княжий рій.

Родом він із далекої Червоної Русі,

З кучерявими та русявими вихорами,

Такий красень! У спокусі, пані усі,

З невеликими, пшеничними вусами,

В очах блиск: це синяви неба відлив

І з підданими був зовсім не суворий,

Гідний, не боязкий, у війську служив,

З кралями мазурку танцювати скорий.

Королевич блискуче закінчив Академію,

І запрошення його на бал: файну премію,

Наче чарівний сон втілили в гожу мрію,

Де після здачі іспитів залишив Богемію.

Йому не хотілося танцювати знову,

Офіціанти напої стали розносити.

Він втомився і відлучився до схову,

Потім повернувся, щось попити,

Беручи з таці шампанського бокал

Його погляд на дівчину в білому впав -

Нічних сновидінь знайомий овал.

Кришталевий келих із вином упав.

У них часто забилося кожного серце,

Погляд легіня і паннусі тут збігся -

Це її іскра запалила полум'я: принце,

І на човнах їхніх душ аврал розбігся

Молодець на вушко шепнув їй на ґанку:

- Покатаємося на моєму й твоєму коні?

Посмішка Щастя сяяла у них, як зранку,

Їхнє перше кохання на хвилі було тоді.

Вони в одну мить з балу повтікали,

І з собою кошик із кулею взяли.

Від їхніх коней клуби пилу стояли,

Аромати квітів п'янили, і мчали

Квіткові вулиці, ошатні площі: мінялися

Дубовими гайками, смарагдовими полями,

Фруктові сади позаду їх залишалися,

З блискучими, як дзеркала, ставками.

Далі вони їхали густими лісами:

Ось омріяна для закоханих гора

І манівці з дуже глибокими ярами,

А їм кошик із кулею підіймати пора.

Куля була невеликою й простою,

Закохані жваво в гору підіймалися,

Куля здавалася їм ношею легкою,

А вдалині вогники міста залишалися,

І місяць яскраво-сріблястий зійшов,

Блищали зірочки, розсипані по небу,

Пишність навколо: красу видно знов!

Пальником кулю наповнили у потребу.

Парубок кулю з кошиком відштовхнув

І екіпаж із молодими легко злітав,

Свіжий духмяний вітер з гори подув -

Мовби романс про закоханих заспівав.

Під ягідками вони поєднувалися в красі.

Політ цей подобався і йому, та і їй.

- Усі ці коралі яскраві, я дарую тобі!, -

Вигукував їй окрилений юнак Андрій.

В одному пориві з'єдналися їхні уста.

Фруктові сади, ставки, нічні поля,

Під ними тихо пропливали, ковзаючи,

І князь знав, його наречена проста.

У снах вони це бачили, і мріяли, світилися,

Коли ходили один до одного у сни,

І їхнє кохання запалало, вони втомилися,

Побачили блиск сріблястої води,

По повітрю ширяючи, вони опустилися,

Із джерела водички, як мед, напилися:

Це сили додало, вони не оступилися,

Серця закоханих голосніше забилися.

Принцеси немає в палаці: сполошилися

Гості, зашушукали, та всі заворушилися,

У короля з королевою ноги підкосилися,

Придворні в їхніх пошуках з ніг збилися.

Химородниця з дівою враз ошаліли, (чаклунка)

Козачок здавався їм, лагідно тих:

Їй буде зять, і наречений, раділи.

Провал! Вітер їхньої злоби не стих.

Не по законах, і феї забулося,

Як дитя в неї від кохання родилося:

Материнське щастя її збулося,

І добро від чар її рікою всюди лилося.

Від чар її яскраві спалахи, звуки

Крізь дзеркало, серед коронної зали,

Тільки в темряві зникли вогні-злюки,

І вони біля ключа, втікачів нагнали.

Провал у пам'яті: спадкоемець в ліжку.

Король із королевою над ним схилилися.

- Чому він тут? - З якого дива? В діжку...

- Добре, що ви з принцесою появилися.

- Принцеса тут, ти ж посміхнися!

Вона в щічку Андрія поцілувала,

- О, княже, нас фея знайшла, дивися!

Панянка, видно було, переживала.

Русява коса, обличчя, вуста й та діадема,

А погляд її чужий і поцілунок: лизнула,

Але ж визнала доньку королева-мама,

І приголомшеного князя в бік кольнуло.

До палацу поспішає король та королева,

За ними сходила доброї феї сестриця,

Старанна в усьому майстриня суттєва,

І квітами, вогнями блищала столиця.

А ось же з'явилися батько його і мати.

Питання про весілля тут же було вирішено,

Навіщо ж одруження так довго чекати,

Хоча й виглядав королевич якось відчужено.

Від обіймів рідних йому стало тепло.

Ось гостей вирішили чимось пригостити,

І серце молодика одразу відтануло.

Їм потрібно всім теж поїсти, попити.

То ж зух вирішив же ванну прийняти,

Ні про що не думаючи з'явився в саду,

А до всіх до столу пізніше пристати.

Як робив це він удома, у себе, в роду.

(зух: здорова, молода особа міцного складу, й брава)

Сів на лавку, біля білосніжної троянди.

- Не одружуйся, втратиш ти принцесу, -

Почувся від неї голос без погрози, не панди:

- Скинь зачаровану феєю завісу від стресу.

Наш козак Андрій, втратив дар мови,

І помахи часто засіпали крила-брови.

Слова запалили загашене полум'я свічки -

Від народженого взаємного кохання-спілки.

- Сходи ти в далеку садову альтанку,

Зірви виноградинку, а з плюща гілку,

Поквапся княже у поїздку за полонянку.

Вклонившись їй, взяв на замітку-стрілку.

- Троянди положенням бутона вкажуть будинок,

Щирий володарю ти це не позабудь!

Принцеса, як щур там, у домі тому в хаосі піщинок.

Мої цілющі сльози візьми-здобудь!

Кісточки винограду від чар феї рятують

І пагони плюща тобі завжди допоможуть,

Коли чаклунка з доцею вже наздоганяють,

То ці речі чарівні й зробити все зможуть.

Не зволікай, княже, швидше ж вали!

Закоханий шляхтич виконав вказівки,

Поки леді з прогулянки не прийшли.

А гнітили його серце гнітючі думки.

Він їхав на коні по указці троянди-лози.

Ті чарівно росли по манівцю, де кути

Й відчувши білої троянди краплі-роси,

Повернуті були туди, куди треба йти.

А фея з донькою назад вернулися,

Але кімната і ліжко Андрія порожні.

З покоїв королевича вони кинулися,

Їх подив: в них слина з рота. Ми, тлі!

Вони в зал, до дзеркала, шалено збігали,

На коні втікача далеко побачили, узнали,

Їхні обличчя від зла землистими стали,

За допомогою чар вони до нього відлітали.

З даху палацу блискавкою злітали,

Коня князя фея негайно зупинила,

І чарами стрімко наздогнати встигали.

Пері себе і доню плавно приземлила.

(пері: це надприродна істота в образі чарівної жінки з крилами, охороняє людей від злих духів)

Конячка є, а нареченого доці не має.

А він, побачивши тих, що злетіли, дам,

Не послав палкий привіт. На них чхає.

А застосував із виноградинкою план.

Їм же видно лише кущ винограду

І цих злюк охопила люта досада.

Владаря роздобути: дар їм до ладу!

Але його немає і чаклунка не рада.

Чарівниця в ім'я дочки зважилася,

Останній гріх собі на душу взяти.

Доля її дочки зараз би вокняжилася,

І мати це мудро може зміркувати.

Але не можна життя в людини забрати.

Важко це питання їм було вирішувати,

Але фея зважилася злий план прийняти

І суперницю-принцесу зі шляху прибрати.

То, полетівши, були перед будинком,

Де щур із блакитною облямівкою жив

За неприступним, високим парканом.

У домі її, у клітці зі срібла. Детектив.

Фея знала: - Що помах її палички,

І вона під час цих чар згорала,

Роблячи це для своєї панночки:

Пацюка для щастя доні вбивала.

Помах палички феї та різкий грім,

Тут же вона яскраво запалала,

Щур зметнувся і впав в домі тім,

А та сама від чар своїх згорала.

Пил від її праху розсіявся до неба.

Фея від ненависті все забула,

Робити це їй за законом не треба.

Не ті знання в школі фей набула.

Під час чар срібло не вбиває,

Людину ловить летаргічний сон.

Саме срібло від смерті рятує!

І будять лише сльози й серця тон.

Наречений поспішав через усілякі яри,

Крізь терен і кущі шипшини,

Не вибираючи кращі шляхи, де хутори,

Через буреломи до дівчини.

А ось і феї білий березовий гай,

Але тут стоїть високою стіною паркан.

Він згадав про гілку плюща: Ай!

Думаючи, як потрапити, у двір, мов пан.

Зробив ямку, і пагін плюща помістив.

Кущ плюща став розвиватися, рости.

У темряві пагонів він за стебла схопив,

І по них мерщій поліз солодятко знайти.

Дівка феї, немов принцеса, зустрічала:

- Королевичу, я одного тебе чекала!

Поїсти, попити, відпочити заманювала,

Але кохання було не то, не існувало.

Але лесть, закоханого з колії не збила.

Його рука її з дороги геть відхиляла

- Панно феї, вибач, ти мені не мила!

І люба усмішка з її обличчя сповзала.

Доця феї швидко кудись полинула,

Коли ж кохання до двох завітало,

То ж вона все про неї усвідомила:

Вживати силу, чари: все пропало.

Молодан побіг шукати принцесу.

- Я її додому, в Червону Русь віднесу!

У храмі ми разом послухаємо месу,

І з принцеси зніму чорну завісу, спасу.

Та інтуїція не зрадила в хаті йому,

Молодець знайшов там своє кохання.

В таємній кімнаті, в кутку, її німу,

Під занедбаним дрантям розташування.

Ніжно на руки тільце лади він узяв,

І сльози нектару на уста її дав

Лагідно до серця царевич притискав,

Від надлишку почуттів ледь не впав.

Малиновий дзвін із грудей зазвучав -

Впали доброї феї кайдани її чар,

Збулося те, чого він так бажав,

І обом чулися звуки фанфар: дар.

Любонька від сну прокинулася,

Нарешті, з'єдналися їхні уста,

І посмішка кожного торкнулася,

Щоб жити разом років до ста.

Вони стояли в лісі, серед беріз:

- Ми створені одне для одного: - сім'я єдина!

Очі повні, у їх обох, від сліз:

- Тепер ти чоловік, а я навік твоя дружина!

Розсипалися чари будинку, паркану.

А наречені йшли, взявшись за руки,

І витала сила добра храму-собору,

Усім на радість, зникли й злюки.

І було веселе весілля-бенкет,

Чутка про їхнє обопільне кохання,

Коли веселився, гуляв світ: сюжет

Розкрив їхні почуття для існування.

Я можу сказати вам цілком:

- Це казочка, з добрим то кінцем,

То дружіть завжди з добром!

Хто читав, слухав: будь молодцем!

Люди, шукайте самі своє щастя,

Свою дружину або ж бо чоловіка,

Але власну хтивість, це злощастя,

Не будуйте на біді друга. Ви, шуліка.

В честь 16 -ліття доненьки на її День Народження й тепер досконально відредактована. На добру увагу вдячним читачам.

Литва. 2009. 02. 15 - 2023. 22. 10

...

Емір Рибак
Уривок

Райдайм

Велика Долина, зелених небес.

Вчений стоїть серед цих чудес.

Душа кричить: Ось таки він – інтерес!

Гори далекі, та гори високі.

Тримають своїми вершинами хмари широкі.

Ходять серед них, вітри одинокі.

Жили у горах, дворфи поважні.

Копаючи шахти у глиб неосяжні.

За що були покарані богозневажні.

Зелена стіна, тягнеться ліс.

Північ та південь континенту зріс.

Немов, він у небеса себе підніс.

Барвами різними, феї літають.

Звіролюди вченого за свого приймають.

Святої магії його таки навчають.

За лісами, на трубах пишно грають.

Царі місцеві всього сущого бажають.

А люди за прихоті, та й усіх убивають.

Тиша застигла, на морі без хвиль

Мить остання у цей незвичний штиль.

Не вартує подорож таких зусиль.

Лунає вибух немов травневий грім!

Усе миттю зникло таки у нім.

Сумно якось, на душі усім.

...

Keanu Uchiha

Чи то було, чи не було...

Чи то було, чи не було — не знаю.

Серед історій нашого села,

Є притча про одну красуню Галю,

Що з краю цього горе відвела.

Вона із чоловіком оселилась

В будинку біля лісу навесні.

Завжди привітна, всім тут полюбилась,

Легенди знала та старі пісні.

Узимку потяглись колони танків,

Чекали, що зустрінуть, як рідню,

Та люди голосили з своїх ґанків,

Всі гнали геть ворожу солдатню.

А далі як узор в калейдоскопі,

Змінялись біль і сльози, кров і страх,

Тіла сусідів, звалені в окопі,

Їх крики переслідують у снах.

Обранця Галі теж забила «зграя»,

На шмаття в дівки подрана душа.

Але в життя з жалобою без краю,

Хтось випадково диво намішав.

Одного разу в небі серед ночі,

Коли туман всю землю огортав,

Стовп підійнявся вогняний урочий⃰,

Померехтів і в темряві пропав.

Хтось закричав: «Сигнальна то ракета».

Біжать солдати, зброєю гримлять.

Знаходять Галю з пролісків букетом,

Стоїть заплакана і руки ледь тремтять.

— Він повернувся, рідний не покинув, —

Здавалось, з глузду з'їхала вдова.

Сліди шукали не одну годину.

«Все чисто. Ліс — загроза нульова».

За тиждень знову спалах всіх лякає,

Ще більший залучається загін,

«Безумну взяти. Щось напевно знає»

На них чекає... не вона, а Він...

Упевненість і спокій у хатині,

Зухвало посміхаються вуста,

Блакитні очі, начебто зміїні,

Блищить прикраса в вусі золота.

— Так ти ж помер, я сам у яму скинув,

Ті рани не давали вороття, —

Кат з переляку в мить з обличчя схлинув,

Та в серці не знайшлося каяття.

Тріск автомату чутно акапельний,

До нього швидко доєднався «хор».

Вогонь по стінах ковзає пекельний,

На дверях гучно падає запор.

На Масницю опудало палало,

Так само і до повної трухи,

Всіх ворогів те полум'я зжерало,

Прийшло їм покарання за гріхи.

На треті півні вже пожежа вщухла,

Від неї залишився тільки чад,

Остови танків і трава пожухла

Та від будівлі спалений фасад.

Всі переймались, що то за створіння,

Чи янгол, чи диявол допоміг.

То перелесник був, його уміння,

Ставати тим, хто перетнув поріг.

Це демон насолоди і багаття,

Коханець скутих тугою сердець,

Він щастя дотик і страшне прокляття,

Супутник ніжний у один кінець.

Здається, Галя теж це зрозуміла,

Була вона дівчина не дурна,

Тож, демонову силу розпалила,

Щоб злодіям помститися сповна.

Ніхто її не бачив з того часу,

На попелищі тіла не знайшли.

Вцілілу дивом золоту прикрасу,

В святій землі навіки погребли.

⃰Урочий — прекрасний, чарівний; той, що характеризується надприродною силою

Березень 2024

...

Іванка Кукушка

Фрегат Капітана Літо

Егей, за обрій! Сапфірове небо далечінню мрій...

Фрегат дорогоцінний. Золоті вітрила. А над снами

Несеться вітер, заплітаючись у відблисках зірок, духом стихій,

Променями торкаючись волосся... Голосами

Мартинів, що співають, донесе «привіт» мріям.

У Капітана Літо тепле зітхання «Десь там моя Галактика!».

...У трюмах контрабандою місячне світло... Дякує сузір'ям та вітрам

Вишуканий фрегат у чарівних водах душі романтика!

~2017~

...

Lexa T. Kuro
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
💛💙 Аркушу 3 роки! 💙💛
12.04.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

12-те квітня це особливий день! Рівно 3 роки тому відбувся запуск літературної платформи Аркуш 🙂

... Детальніше
Блоги
Питання до аркушиківЗірниця
21.04.2024
Думала про свої тексти та те, що іноді їх знову перечитую й підправляю. Стало цікаво, чи так роблять ... Детальніше
Багатогранність Olya Ollivandrovna
22.04.2024
Писати про себе складно. Але давайте спробуємо поринути у рефлексію. Пишіть свої плюси і мінуси. Усе ... Детальніше
Який жанр у книгах вам не подобається?Кіт у зграї
19.04.2024
Без срачу, просто поділитися своїми табу. Мені наприклад не подобається попаданство ( без обід ). Жа ... Детальніше
Публікація в університетській збірці Вікторія Бура
21.04.2024
21 березня був День поезії і до сього дня в університеті відбувся літературно-мистецький захід «Мить ... Детальніше
Інтерв'ю з На!Читай про письменництвоВіталій Дуленко
21.04.2024
Виступив у рідкісній для себе ролі говорящої голови й цілих дві години розмовляв з паном Бориславом ... Детальніше
Моя муза сьогодні пахне бузком.Ірма Скотт
21.04.2024
Вітання, творча спільнота! Вже кілька днів гарно дощить. Зранку, я виходила з парадного та побачила, ... Детальніше
На Аркуші вже:
10485читачів
118588коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: