Bodmer

Очі ви люстерко?!

О ні, промінь душі!

Маяк у натовпі безликім!

Ядро зорі так ясно не горить,

Як ви горите в задумі великім.

Світло вікна,

Вогонь багаття!

Загубленим у світі вказівник!

Як квітка білого латаття,

Душі моєї ніжний рятівник.

Води живої,

Святі джерельця.

Озера віри повноводні!

Кохайте ви, кохайте серцем!

Не лише вчора, а й сьогодні.

Голодний вовк,

І полохлива лань.

Щоб осягнути вас, життя замало!

Я вам віддамся без вагань!

Хоч ви і дивитесь зухвало.

Там де сонце заходить, далеко за лісом

Ховається сонце, за залізним завісом

Ховається сонце, десь там за горами

Десь там за горами, та й поміж морями

Ховається сонце тай світ поза очі

Обличчя своє показати не хоче

А я піду далеко та й буду шукати

Бо більше не хочу просто чекати

Я піду по полю а потім у гори

Де кінчиться гори там піду у море

У морі дельфіном плавати буду

З русалками може про сонце забуду

Пройдуть мої роки на дні океану

Пройдуть мої роки і я старий стану

Прийду я додому загляну в віконце

І там я побачу заплакане сонце

Там де сонце заходить далеко за лісом

Сховалося сонце за залізним завісом

Сховалося сонце бо заплакані очі

Заплакані очі бо то очі дівочі…

Я розірву своє серце на клапті

У жорнах долонь його в зерна змелю

І всім хто не зможе до мрії дістатись

Я ниву засію зерном у ріллю

Я ниву засію, в безкрайньому полі

В безкрайньому небі зграя диких гусей

Я ниву засію словами любові

Словами надії, і віри в людей

Слова ви пташки мої, в люди летіте

Любіте ви волю, туман і росу

Слова мої крила, мене ви несіте

Де плакали верби плетучи косу

Там де плакали верби там блискали грози

Там рвав моє серце важкий камінь жорн

Там над зораним полем схилилися лози

Не треба вже плакати, хай сходить зерно

Не поливайте ви ниву сльозима

Краще полийте її теплим дощем

Ви не милуйтесь моїми очима

Ви загоріться їх яскравим вогнем

Ти нива моя колосся хлібами

У буйності зрілій зелений росток

Налийся душою і такими словами

Щоб їх забуття не засипав пісок.

Я не прошу багато

Лиш пусти мене в хату.

Як з тобою поживу

Може трішки заживу

Я не буду тебе кохати

Не буду з тобою спати

Щоб мені таке зробити

Хочу просто я пожити

На мене можеш не зважати

Та не треба заважати

Мені не треба заважати

В твоєму серці полежати

Я там трішки поживу

Може скоро заживу

В твоєму серці поживу

Може зовсім заживу…

Ну от і все, тобі я більше не напишу, цей вірш останній

Бо й так порушив свою тишу заплутавшись в коханні

Мені вже скоро сотня літ про що я думав…

Що від віршів моїх смішних розтане туга…

Що від віршів моїх сумних розійдуть хмари

О ні не буде як хотів, це мрій примари

Вірші то для душевних дів, не карʼєристок…

До них достукатись мені забракло хисту

Вірші мелодії душі записані словами

Вірші то радощі і сум лягли рядками

Я своє серце оголив, стоїть роздіте

Серед байдужості і злив чекає літа

А може осені чека, тепер хто знає

Вірші доступні лише тим хто серце має…

Затишний ресторан у затишому місті

Подавали вареники у здобному тісті

Я багато говорив та слова були лишніми

Бо ти любила лише вареники з вишнями

Пташки співали, а я ніс якусь ахінею

Часу було мало, я подумаю -Бог з нею

Розмови про почуття були лишніми

Вона чула тільки про вареники з вишнями

Слово за словом пройшло дві години

Серце калатало глибоко з середини

Усі сподівання усі мрії теж були лишніми

У неї в голові тільки вареники з вишнями

Ще довго і не раз мабуть згадувати буду

Той затишний ресторан і не скоро забуду

Прощальні поцілунки уже теж були лишніми

Але як же ж вона їла ті вареники з вишнями…

Струни серця твого мелодійно і тихо у грудях бринять

І можливого я грав не по нотах

Та вони мені в серці і досі дзвенять

Я їх слухаю потай….

Сім струн душі твоєї, сім емоційних станів

Сім різних настроїв твоїх,та мій буде останній

Руками боязко пройдусь по ніжних струнах

До кожної легенько доторкнуся як вітер в дюнах

Зіграю я на них мелодію свою радісну, веселу

А потім нотами жалю в твоїй душі поселюсь

В душі поселюсь назавжди дивним поетом

А може лишусь на стіні чужим портретом

Я грав мелодію сумну вона тебе не зачепила

Я струну гордості візьму вона дарує крила

На них далеко полетиш мене забудеш

Візьму я розпачу струну і ти мене осудиш

Від ненависті крок один лиш до кохання

Я не чіпатиму її і хоч вона передостання

Не хочу бути в списку тих кого ти ненавидиш

Бо коли я її торкнусь мене ти зненавидиш

Якась мелодія сумна з під моїх рук виходить

і наче навмисно рука струну жалю знаходить

І знову розпач у серцях і страху і смутку ноти

Зіграю я на тій струні що зможе все перебороти

Я довго мріяв, я хотів, я знав що це остання…

У моєму серці забренить твоя струна кохання

На ній я грав би кожен день до сліз до болю…

А би ж лишитися мені на ніч з тобою…

Я вигадав собі любов …

Там де давно не росте трава

Там де життя вже давно нема

Я вигадав своє кіно

І вирубав у грудях

Для тебе вікно

Довго дивився де ти є

Та потім побачив

Що ти не моє

Ти не моє щастя

Ти не моя любов

Від тебе лише ненастя

Навіщо я тебе знайшов

Не лізь у вікно у грудях

Не йди в моє серце взута

Ти граєш кіно на людях

І мною давно вже забута

Ти не моє щастя

Ти не моя любов

Від тебе одні ненастя

Навіщо я тебе знайшов!

Посадила квіточки

Вони усі зівʼяли,

Зівʼяли та пропали

Бо їх не поливали.

Ти кажеш я пропаща

Я знаю я найкраща

Готувала я обід

Супу наварила

Та вилила під пліт

Бо дуже насолила

Ти кажеж я пропаща

Я знаю я найкраща

Я по вулиці пройдусь

Навколо всі зітхають

Чужі чоловіки в думках

Мене вже мають

Ти кажеш я пропаща

Я знаю що найкраща

Пішла я до куми

Та трохи перебрала

Так трохи перебрала

Що з кумом загуляла

Ти кажеш я пропаща

Я знаю я найкраща

Ти спробуй покохай

Мене таку веселу

Мене таку веселу

Оселю я звеселю…

І хоч сьогодні я не такий уже й гарний

Хоч і раніше був теж не Аполон

Та душа моя квітне від радощів

Що я зустрів тебе знов

І хоч сьогодні я вже став трохи старший

Чим був тоді коли тебе я знайшов

Та вогонь мого серця не слабне

Бо я зустрів тебе знов

І хоч сьогодні ми з тобою не разом

Я до тебе лиш уві сні прийшов

Та в очах моіх блиск не згасне

Бо я зустрів тебе знов.

І хоч без мене ти вже була щаслива

Та заборони я твої перейшов

Твоя посмішка така красива

Бо я зустрів тебе знов!

Я Не напʼюся я з твоїх рук

Я не напʼюся я з твоїх губ

І з лиця твого напʼюся

Мало що не захлинуся

І я знову помилився

І на швидкості розбився

Я влетів у стовп брехні

Що говорилася мені

І летів я над землею

Поки ти була моєю

І летів я над водою

Поки була ти зі мною

Та я знову помилився

І на друзки я розбився

Я влетів в слова брехні

Що говорила ти мені

Як я міг так помилитись

Я лиш хотів життя напитись

Із твого лиця…

Із твого лиця….

Закохалась на два дні

Опинилася на дні

Погуляла покружляла

Снігом на губах розстала

Покохалася два дні і

Не соромно мені

Я сама його хотіла

На вогонь його летіла

Я хотіла його тіла

Добре що не залетіла

З ним кохалася два дні

І так солодко мені.

Серце билося в грудях, наче пійманий в сітку птах

Ти спокійна була на людях, лиш було видно по очах

Як ти хотіла обійняти, пригорнути до грудей

Та було тобі незручно, бо боялася людей

Серце тріпотіло в грудях, як на вітрі осиковий лист

Ти спокійна була на людях, то у тебе професії хист

Було видно як хотіли губи спраглі поцілунків

Та боялася на людях ти відвертості стосунків

От і вдвох ми залишились, і немає вже людей

Я не можу, пролунало, десь із глибини грудей

Я не можу, надто довго, я стикалася одна…

Та своєму чоловіку я… залишуся вірна…

І тобі був не ворог

Старий чорний ворон…

Візьму тебе ніжно

Візьму тебе сильно

Може трішки поспішно

Може трішки насильно

Де була твоя вірність

Де була твоя врода

Лишилась покірність

Як моя нагорода

Люблю тебе ніжно

Люблю тебе сильно

Став без тебе невтішний

Став без тебе безсилий…

І тобі я не ворог!

Я твій! Чорний ворон…