Брако

Завертають тебе домів.

В кулачкові скоромне – проскура:

Все, що лишилось смачного.

У Шарковій буді – темний лаз:

Все, що лишилось від хати.

На хустці старій – опари сліди.

В’яжеш чоботи в неї і йдеш.

Завертають тебе домів...

Навіть буди нема.

У вимірі цьому не діє шенген.

Плач, Домовичку, замість пса,

Малесенький залишенцю.

Коли спадає на пустку ракета –

Вертають тебе домів.

Так починалась Вічність: у ганьбі! Афіна всемогутня

через заздрість затаврувала чарами моє прекрасне тіло.

Тепер не двоє ніг-олив тендітних я маю. Вісім! І міцні отруйні жвала.

З розпуки і приниження намарно хотіла перетяти свої жили –

їх не було. Як і рятунку честі.

Тоді до Мойр звернулася з благанням, аби вони мою сріблясту нитку

розтяли, вивільняючи від кари: довічно ткати і висіти у петлі!

Поважні Мойри не дали тій справі ради.

Але, шкодуючи мій хист й довічність праці,

взяли у штат: сукати нитки долі для всіх, хто ще народиться колись.

Тож я, Арахна невмируща – вправна ткаля –

щомиті, кожен день, із року в рік

звивала, зв'язувала і в клуби мотала,

та довшим став зненацька Смертних вік.

І Мойри, відпочивши у відпустці –

купальнях грецьких і в сучасних теплих Спа, –

як у старі часи, неквапом і поважно

розріжуть нитку, що рокує більше ста

мандрівок кулі коло Першого світила.

Я ж мусила змінити форму праці:

відкрити ФОП, знайти інвесторів, платити данину.

Десятиліття – мить! Тепер немає місця,

куди б «Arachne.Net» не досягнув.

В Китаї винайняла кілька корпорацій.

Вони мені тепер прядуть і тчуть,

А для аналізу провідності й вібрацій

Передплатила ШІ (ачи АІ – його по-різному зовуть).

Життя вдалося! Це не Мойри. Просто – бізнес.

І давньогрецький ще й жіночий хист:

робити з примусу приємність. А Афіна

вінірам заздрить, що мені на жвала наростив дантист.

1. Балада шпільмана.

Вже сайгачу сімнадцятий день,

Срака шніцелем зробиться скоро.

Хто сказав, що сумний менестрель

У життя не влипає суворе?

Збоку лютня стрибає стара,

Приторочена, стогне і крекче.

В думці – пісня, що ще не зіграв.

Й солонина – що більше доречна.

На приструзі пов'язаний бант, -

То в'язала ельфійська друїдка.

За мій шарм, неповторний талант

І за те, що за шматтям не видко...

Їй одній всі осанни мої,

Їй служитиму – серця Цариці,

Лист ЇЇ, через темні гаї

Я везу, відбиваючи шніцель…

2. Голосіння з фрегату «Дельфін».

На Пурпурове море впала тиха ніч.

Констапель, впитий, кренделі ногами пише.

Рипить рангоут про темряву сторіч.

Для мене ж, ніч ця – найясніша.

Під марсом галеону бовваніє щит –

Фініфть блищить у світлі місяцѐвім.

На нім лазур і червінь пломенить,

І вогник скаче на пащеці в лева.

То – символ твій, моє найбільше з див!

О, найдостойніша із дів народжених!

Побачивши тебе, я враз схилив

І голову, і честь свою стриножену.

Далека, наче вранішня зоря,

Мов алконост на гілці – недосяжна.

Та, поки мій бушприт чигав в морях –

Загриз тебе кадавр стовражий.