мила моя добродушна дівчинко
що від тебе залишилось нині?
гладь волосся шовком розкидана по плечах
срібло очей наче щойно виточених гострих ножів кровожерливого мисливця?
репяхові вії шипшинові губи
гострі як списи вилиці?
не згадати вже обличчя твого чіткі риси
тільки такі схематичні нариси
в метро мені навіть тебе не впізнати
я як жертва зі слів якої зробили кривий фоторобот
якби ти колись мене скривдила
тебе не знайшла б поліція
мої думки і уявлення про тебе такі розкосі
та деформовані
памʼять наче хтось на жорсткий диск
випадково вилив незрозумілу жижу
я памʼятаю твій скетч
але вже не повторю впевнено лінію
не заходь до мене у сни
дай мені вже повністю тебе викреслити
п'ять років пройшло вже
ми не герої романтичних фільмів
ми два інваліда
жертви соціального контруктора
пластилін у руках соціума
кармічні приятелі
але
де ти отак загубилась?
що з тобою такою трапилося?
я моніторити всі твої мертві акаунти
не наважуюсь
вицарапати пубертатом
щоденник який через пʼять років я не відкрию
боже а там же тільки твої нариси
боже там же тільки твої копії
одержимість ніколи до чогось хорошого
не призводила
маньяк жертву свою просто так ніколи
не переслідує
у всього є кінцева мета
ти моя придорожня гвоздика
червоний як щоки у школяра мак
мій дозований
дофамін
до чого це все?
мені двадцять один
а ти досі мені снишся
наче тіні у ліжку ворочаються
і під ними пружини гнучкі скриплять
ти ходиш навколо і не пропалюєш дірку
ти просто ходиш
ти десь просто
по світу ходиш
де ти?
гудки монотонні у слухавці