скажи мені

ми змились в сток раковини

брудними помиями

з залишками їжі

відмитими хімікатами.

ми просто щезли як ранкова

роса випаровується до обіду

ми розірвані крила

у пташенятка що випало із гнізда

говірка гомінка тераса

із незнайомцями у вечірніх вбраннях

ми використаний одноразовий посуд

який дають в літаках

ми теракотове простирадло

застіране

випалені кнопки ліфта

і перекошені очі сліпого

цуцика

розсипані по столу крихти

ми ніколи не будемо важливою часткою

життя один одного

і коли ти підеш від мене

я справді не буду плакати

я забуду тебе доволі швидко наче твоє

існування не стало застряглим камінчиком у колесі самоката.

наче твоє існування в мені не пробило дірку

як цвях велосипедну шину

на трасі сільської місцевості.

ми це просто телепрограма

я дивлюсь і тупішаю

я дивлюсь і лице моє

набуває дурного вигляду

я дивлюся і слина з рота капає

і очі скляніють

і погляд відсутній та десь загублений

я просиджу так

все життя і твоє і моє

я просиджу

тихенько питаючи

«шо буде з нами скажи мені

що з нами буде».