Ані Рієн

В серці вогонь моїм палає,

А ти, можливо, це не знаєш.

Моя любов — міраж в пустелі,

Де я блукаю в самоті.

Твій погляд — зірка, що не гасне,

І серце в грудях завмирає.

Я хочу бути твоїм раєм,

Але ти — небо, я — безкраї.

Твій голос — музика без слів,

Що в тиші ночі знов злетів.

Моя душа — пташина в клітці,

Що прагне волі у тобі.

Усмішка твоя — вир сновидінь,

Де я тону, мов у безмір.

Мої надії — тільки тіні,

В безодні мрій, в німій руїні.

У сні лиш бачу я тебе,

Де ми разом, мов дві весни.

Але це лиш міраж,

І ти далеко, а я — в сльозах.

Моя любов — це біль без краю,

Що в серці тихо догорає.

Я хочу, щоб ти знав про неї,

Але ти — мій міраж,лиш мрія у мені.

Я – тінь, що в темряві блукала,

В душі – лиш біль, смуток і журба.

Хотіла втекти, розчинитися в мряці,

Де смерть – єдина подруга моя.

Та ти – мов промінь світла у ночі,

Розвіяв морок, розбив мої страхи.

І в серці знов надія на кохання,

Та лиш мрії ці мої гіркі.

Ти – мій рятівник, моє спасіння,

З безодні витягнув, з глибин страшних.

Ти змученій душі подарував проміння,

Надію, що потраплю я в твої обійми.

Та лиш мрії ці мої...

Зірки вгорі, мов іскри, заблищали,

І тихий вітер пролунав,

Ти уві сні з'явився, любий,

І серця в коханні запалали.

В твоїх обіймах я тонула,

Цілував так солодко в ночі,

Тебе ж я міцно обіймала,

І погляд мій в твоїх очах тонув.

Слова кохання шепотів,

"Навіки твій!" - я так тебе кохаю

І ми у вічність разом поривались,

І ми у щасті разом розчинялись,

Я лиш тобі належу, мій коханий.

Благаю, милий, не зникай.

Та зорі згасли, ранок настає,

І серце туга розриває,

Ти повернутись обіцяв у сні,

Тебе у снах душа моя чекає.

Ти лікуєш мою душу, так тихо,

Ти лікуєш моє серце, у пітьмі нічній.

Ти врятував мене, невже не чуєш?

Ні, не чуєш, і ніколи не почуєш мій крик.

Бо кохання — це таємне, що в душі палає,

В собі несу я це прокляття, що серце крає.

В собі несу цю муку, що ночами сниться,

А ти рятуєш від нещастя, що в кайдани рветься.

В собі несу я це кохання, що не згасає.

В собі несу цю муку, що душу роз'їдає.

Бо саме це кохання — то є прокляття, справжня мука,

Що в серці залишає гіркий відлунок звука.

А ти лікуй, лікуй мене, я прошу,

Моє серце що в муках, в собі я ношу.

Хай цей вогонь в душі моїй палає,

Можливо, колись ти сам його пізнаєш.

А поки лікуй, голосом своїм, мою ти душу.

Лікуй ,врятуй мене тебе я прошу.

Я б доторкнулась до твоїх рук,

А ти відчув мій ніжний запах.

Я б хотіла доторкнутися до вуст, таких далеких і жаданих.

Я б доторкнулася до щоки, поглянувши тобі у очі,

І розчинилася в ночі,

В твоїх обіймах цієї ночі.

Мов зірка, що в небі нічному.