Mr.Prozaic

Що ти робиш зі мною, діво із пекла?

Що ти робиш зі мною, та Діва?

Не давши хоч на мить відвести свій погляд від тебе,

спокушаєш ти душу мою,

спокушаєш ти й тіло моє.

Де ж тобі край, тая Діво, що ніби з раю прибула ві сні?

Де ж мені спокій шукати тепер,

якщо навіть у сні не можу здобути його?

Я буду шукати тебе, моя Діва,

навіть якщо це — звичайний мій сон.

Ти — моя єдина надія,

зараз принаймні єдина.

Я... Я... не зупинюсь ні разу, доки мої вуста не торкнуться тебе,

моя Діво зі мрій.

Доки мрії мої поєднуються зі світом ось цим,

у мені ще буде жити надія.

Задля моєї мети я готовий спуститись до пекла

та піднятись з мертвих десяток разів!

Якщо прийде момент,

я зустріну тебе не уві сні.

Чорний туман, що застиляв мені зір, вмить розійдеться,

та я зроблю все, щоб ти була щаслива!

Зараз постійно впадаю в пітьму,

не маючи можливості зробити хоча б один повітря ковток, та втекти від власних тих жахів, що переслідують мене вже роками,

ховаючись у власних думках та надіях, бажати я можу тільки одного,

щоб нарешті відчути кохання,

просте, зі своїми недоліками,

тому що набридло мені перебувати в стражданні, тим вічнім, від якого ховаюсь в пітьмі та малім світлі від мого пк,

пишу в своїх творах про те, що маю в своєму житі,

постійні падіння без можливості встати, доки не ляжу в могилу,

і таке тут теж було,

кілька разів я не просто думав про це,

я був близько, достатньо до того, щоб зустрітись з Петром,

але кожного разу сміливості так й не стало,

і вже нарешті, через десятку років, в постійній тюрмі, я можу втекти,

достатньо далеко, щоб розпочати нове життя,

щоб мати можливість нормально писати,

розвиватися не тільки так, як творець,

а так, як й людині,

можливість друзів нових десь зустріти,

та нарешті зробити повітря ковток,

а для цього потрібен ще час,

час, якого в мене не так й багато.

Невеликі краплі, як сльози, спадають з небес, вже на трохи листя пожовкле.

А серденько в грудях, потрохи, то мліє,

І до сліз бажає придатись, доки розум спокіє його.

Чорний попіл перекриває світлий наш зір,

Душа бажає, щоб її обійняли.

Осінь сумна, а літа кінець болючий йому,

сподівання й надії розбиваються, як проклятий хрусталь.

Сльози небесні розбиваються об землю,

настане темна пора, й понебу шалено зорі полинуть,

Доки ми будем корити себе за різні справи, яких так й не було

Струмки поту стікають з їхніх тіл.

Руки вже червоні від приливу крові.

В одного був меч, а кастет — в іншої. Балакуча Діва та мовчазний фехтувальник.

Ніби пара не сумісна могло, воно таким й бути, але в пітьмі, після бою того, де пролилося крові море обширне, й смерті аромат покрив все поле.

Обробляли вони один одному неуміло, зате ніжно тії страшні рани, а пізніш, вже в холодній ночі, зігрівались вони, як могли, прикусуючи губу.

Доки світ тиша покрила

Я чув те що інші не можуть почуть

Тремтіння власного серця

Як до кінцівок кров прибува

Через які проходить невидима сила.

Я бачив як повітря тремтіло

Чи був це я сам?

Тиша, тиша, тиша

Нескінченна тиша в думках

Яка перервалась

Ненавистю?

Біллю?

Ні! ні…

Бажанням захистити

Єдине дороге що в тебе залишилось

На цім білім світі

Світі який тиша покрила

Тиша яка поглине й тебе

Україна, Україна, Україна

Рідний мій край

А, в ньому моє життя

Зима, надія?

Весна, смерть надії моєї!

Літо, щастя?

Осінь, страждання!

Безкінечне коло подій

з яких не забуду я, точно

Будинок кіно

Аромати ванілі.

Нефритові очі

Та посмішку діви.

Забуття свого я

Й будування нового.

Коли розуміння зникає,

А, бажання росте

Хочеш забутися в темній тій ночі

Заснути. Поринути в тьму,

Щоб нарешті відпочило тіло твоє

Коли розуміння зникає,

Хто ти насправді

Та ім'я розчиняється в его,

Твоє друге ім'я прокидається,

Й заміняє твою душу собою

Забудь!

Воскресни!

Живи!

Вічність — в пітьмі та нещасті,

Вічність — у чорнім вогні.

Він спалює душу твою,

Ти можеш тільки терпіти

Та чекати моменту,

Коли згасне вогонь,

Коли розвіється тьма,

Коли промені сонця покриють тіло твоє.

Ти відчуєш легкий вітерець,

На душу легкість прийде,

Ти почуєш спів солов'їний

Та пориниш у рай.

Але відкрий тепер очі свої —

Ти досі в пітьмі,

Тебе спалює чорний вогонь.

Це пекло твоє — за страшнії гріхи,

Які вчинив ти при своєму житті.

Ця вічність — для кожного своя,

І ти заслуговуєш саме таку.

Ти без межі страждаєш —

І будеш страждати

На віки в пітьмі.