Artur N.

дивлюся на мою рідну землю

вона вся в тілах без крові

траншеями вимазали війни

розтовкли пташині хороми

не люди принесли такі слова

за ними і звірині гасла

пролили кров перші точно вони

підхопили ми вправно

Бог відвернувся від жахів війни

спасти людей і досі можна

втім, спасати вже скоро не буде коли

людину від себе спасти не можна

не від поклику чистої голови

ухвалюють рішення стадні

в кабінетах мармурових стоять пастухи

женуть голодну отару на поле

я у вирії світлої ночі

осяяної зруйнованим ракетою чужим життям

в сльозах подивлюся чесно на руки свої

запитаю: чим завинили ми всі?

піснею сховані у морі

долі перевернуті у скроні

мрій — дитячих почуттів

тепло накрило стіл

мʼякість тіла. плин душі

ми стоїмо за руку слів

щастям вкрились вдвох

більше не вдарити на сполох

нам і тобі

звук доторку губ коханої людини

звук прокату шин по мокрому шосе

краще бути поруч разом з єдиною

і краще думати про все

що споріднює разом нас ночами

що мружить і спокою то не дає

звук розтібнутої кофтинки манить

але розмови важливіші за думки

шурхіт пальців, кінці волосся

знов почерк у мене на спині

звук твоїх обіймів, наче доторк сонця

звук

залишиться

із нами назавжди.

відстанню вважаємо ми

зорі, сховані у морі

ті місця, що так просто не знайти

морем звемо долі

сотнями рахуються милі

між космічними зорями

відстань же для мене ти

ти, твої примарні очі

20.10.2024 (одеса, спогад про повний місяць за день перед цим віршем)

твій власний почерк

твій стиль діалогу

в повідомленнях сьогоднішніх прочерк

загадка вишневого тону

твій голос та тембр

твій стиль письма

забудемо вдвох наші минулі життя?

глибоко одинока людина

не утомлена обійма

вечірній галас, спокій сну

я хочу тільки тебе одну

наповнюватися запахом людини

скажено бігти, не памʼятаючи години

в міру

зануритись у вогнеспалені мрії

— твої руки.

відстань же для мене муки.

у світлі дня і чорному мороку

буду я любити,

а мріям вже час спливти —

зникнути і стихти.

хоча вже не грудень зовсім

все ще час зимових свят

комусь плями та підозри

комусь див чарівних сад

обиратимеш завжди ти

що припало до душі

такою людиною і станеш

чарівною чи зробленою із лжі

пробувати нове

змивати біль поразки

нове, те, що мріялось роками

розвіяв вітер в попіл казки

одне життя на світі цьому

знаю я про цю догму

хотілось спробувать, і знову

в бруд я впав без талану

02:18 20.03.2023

настав цей час

сигарета скурена

вперше такий фарс

що позбавлен сумніву

я хочу цього, точно знаю

я один та вітер, грім

немов пронизує серце без краю

жалюгідний сигареток дим

слабкість духу чи вибір совісті

попіл залишить нас без думок

пройдуся я по вулиці

споглядаючи щасливий вечір зірок

сумно мні, та я не знаю

від чого це залежить

лиш я подумаю про тебе

вмить згасне дим від слів «любить»

17:54, 02.02.2024

стоячи по пояс в холодній воді

і промовляючи у вирій темної ночі,

я тримаю хрестик у свóїй руці

а ночі тут нескінченно довгі

питання чи Бог справді живе

чи вже давно полишені мощі

я вірю у власний його образ. той, що в розумі тільки гуде

він має сенс для мене і досі

06.10.2025

скорилось тендітне перед туманом

наше спільне без прикрас

пройдена історія швидкоплинно

хоча здавалась вона на весь час

і хоча я вже не бачу,

не той зір, що був колись

тебе я точно не пробачу

і ти мене не смій

подібно стукоту у серці

зміни тривожать нас не раз

виникають ніби не з надії

колють голкою в грудях

минає день колишньої рутини,

що здавалась назавжди

вкотре впевнююсь у мрії

залишить все тут і втекти

вибір стане перед кожним

вилкою між двох

залишитись і горіти довго

чи спалаху віддатися на мить

спокій настає тут завжди

як проміння після тьми

серце виборює подих

пропадають всі голки

чутно тиші видих

тінь її волосся

мабуть знову вибрик —

імпульсивність злості

скрегіт рук

це вдалий постріл

слів промовлених у такт

все написано у млості

почекай же ти антракт

заподіяв я вам шкоду

прошу вибачень провсяк

вміти треба віднайти згоду

обійнятись з коханою абияк