Лія Кравська

Структурований безлад,

Хаотичний порядок,

Розплановане «зараз» —

Поглина метушня.

І вчорашні дедлайни

Переходять як спадок

У критичне «сьогодні»

Сірим розкладом дня...

Запозиченим спамом —

Знеособлені ранки,

Лише щирість моменту

Має сенс без ціни.

Пробиваються світлом

Крізь тривожні світанки

З діафільмів життя

Відцифровані сни.

Дозволяйте собі дозволяти,

На хвилинку, на вік ,чи на мить

Лише серцем палким обирати,

З ким кохання вогонь розділить.

Не логічно ,та не зрозуміло,

Не за щось - а всьому всупереч,

Збило з ніг, з головою накрило

і нависло, як "Дамоклів меч".

Нагорода чи то покарання -

Ледь помітна незрима межа,

Між любов'ю та розчаруванням

Від скитань вже втомилась душа.

А я вже не прагну бути щасливою,

Я навіть не хочу просто бути,

Для когось цінною і важливою.

Самотність, напевно, моя спокута.

Життя вже давно не грає фарбами

Весна,чи то осінь- суцільний морок.

Так важко ладнати з своїми вадами,

Давно вже для себе й товариш і ворог.

Не відподаю загальним стандартам;

Зачіска, одяг- все завжди не в тему,

І там де заплющити очі варто -

На рівному місці знаходжу проблеми.

Ніколи не стану занадто зручною,

І власною думкою не поступлюся,

Відколи це злочин бути собою?

Я критики й осудів вже не боюся.

Пишу свою долю(хоча й з помилками),

Та на визнання -не претендую

І лише з папером ділюся думками

І лиш на папері люблю і сумую...