Євген Магура

Я дивлюся у ваші очі ,

Я дивлюся на них чи ні ?

Намагаюся що є мочі ,

Але схоже що ми в билині .

Ви казково так виглядаєте ,

Та я впевнений що Ви не моя ,

Всю красу що Ви тільки маєте

І свій голос , як в солов'я,

Ви другим заповідаєте ,

Забувши моє ім'я.

А я стою і молюся на Вас ,

Ви - богиня, нема що збрехати,

Ви тільки дайте мені час ,

В який я маю вас повертати .

І я вирушу у ту ж мить ,

Пустий і голий, з голови до п'ят ,

Якщо від болю почну вить ,

Цю біль потрібно запам'ятать .

Я готовий йти через гори ,

Я готовий йти через ліс ,

І навіть пливти через море ,

Щоб прийти як Маленький принц.

Вам залишилось тільки сказати,

Ті чарівні слова ,як в билині ,

Я можливо сможу літати ,

І можливо впаду у перші ж хвилини .

Як Ви бачите робить кохання

Дивними звичайних людей,

Дітки , збережіть це знання ,

Якщо воно і на вас нападе .

А я сиджу і все ще дивлюся ,

На богиню свого життя,

І в думках усе ще молюся ,

Щоб з Вами провести буття

Я маю мрію - бути з Вами ,

І закоханими очами ,

Дивитися , як Ви біжите на купання ,

У річку з мого кохання.

Я хочу дивитися на заході сонця ,

Як Ви мокра і гарна така плаваєте,

І стояти десь у сторонці ,

Посміхатися, коли Ви поглядом цапаєте .

Я хочу щоб лився Ваш сміх ,

Наче дощ в осінню пору,

І сидіти у Ваших ніг,

Як жалко, що я лиш марю .

Я хочу плакати коли Вам сумно ,

І сміятися коли Вам смішно,

І якщо Ви попливете га судні ,

Я прийду по морю пішки .

А якщо Ви пташкою станете ,

І втечете од мене світом ,

Ви як кота мене маните ,

І я побіжу за Вами слідом .

Я Вас завжди знайду ,

Бо я хочу цього дуже,

І до Вас я прийду,

Бо кохання моє дуже.

Я можливо зійшов з розуму,

І лякаю Вас всим цим ,

Та я піду за Вами росами ,

В буду плакати мовчки як мім .

Ви не бійтеся мене , бо мав ,

Я з глузду з'їхати так ,

Як тільки Вас покохав ,

А кохання це - червоне як мак .

Це той мак , яким уповаються ,

Чи то дурні , чи то поети ,

То все рівно, адже всі намагаються,

Знайти в тім маці , кохання мінуети

Вітер бушує

Я наче орлом

Сімейство будує

Мурашка під склом .

Хмари у небі

Як людська доброта

Це так далеко

Від дійсності сна.

Дерево падає

У річку надій

І всі не вірять

У свідомості дій.

А я незалежно

Від ризику й смерті

Радію безмежно

Убивству відверто .

Наче ті блискавки

Очі у гніва

Чортячі блискітки

Кровавого дива.

Виросла з оком

Остання троянда

Вилізло боком

Убивство й страждання.

Помутнів розум

Від правди світів

Вколюєш дозу

Щоб усе зрозуміть.

Падають душі

В бажаннях своїх

Робити змушений

Приказання богів .

Пахне калиною

Кров у вдівця

Хлине рікою

Смерть з олівця .

Посаджу квітку

Ту останню , що з оком

Маєш відмітку

Під боком що з Богом.

Смерть непомітно

Прийде з ножем

Усе відмінно

Пройде , усе.

Завиє бешена лисиця

І попаде дитя у ад

І потерчата у в'язниці

Потягнуть до життя назад .

Душа летить у лісі темнім

Зриває вітром листя все

На шиї висне мокрий камінь

У прірву привидів несе.

Серед могил поляжуть квіти

Це пам'ять родичів завжди

І прочитають віршик діти

Сльози померлих це дощі .

Трави укриють все на світі

Співай латинську пісню мрій

Чумою краще захворіти

Чим відьмінських читати дій .

Нарешті серце затріпоче

Що пам'ятало голос зла

Ненависть в ньому все заточе

Це є доросла смертна гра.

*Співай латинську пісню мрій- вважається що латинь , мова світу після смерті.

Відкрий очі

Прокинся

Заради снів

Забудьмо злі ночі

покинутих слів.

На смертнім одрі

Наречена прокаже

Де хранить біль

У серці як завше .

Підійме руки

Світло затухне

Очі горять

Змії шиплять .

Втопленник вийде

Нехрещені діти

Квіти зав'януть

Жах ніде подіти.

Кров від виска

До вуха проллється

Пуля у ньому як наче у серці .

Вина старі

Люди розумні

Могила стоїть

Діти роззуті .

Нескошені трави

Мертві птахи

Душі померлих

Топчуть дахи .

Війни по світі

Камені днів

Усе це залежить

Від волі богів.

Тихий дідусь

Здитинілий вмер

Шия хрусь

Пошатнувся стілець.

Дівчина хвора

На могилі сестри

Зводить маленькі

Гарні церкви .

Плаття весільне

Гроб у квітках

Полум'я злі

У людей по хатках.

Промова померлої

Коси її

Десь упадуть

У річці на дні.

Вінок на могилі

Про все розповість

І очі відкриє

Через снів вість

Відкрий очі

Прокинся

Заради снів

Забудьмо злі ночі

покинутих слів.

На смертнім одрі

Наречена прокаже

Де хранить біль

У серці як завше .

Підійме руки

Світло затухне

Очі горять

Змії шиплять .

Втопленник вийде

Нехрещені діти

Квіти зав'януть

Жах ніде подіти.

Кров від виска

До вуха проллється

Пуля у ньому як наче у серці .

Вина старі

Люди розумні

Могила стоїть

Діти роззуті .

Нескошені трави

Мертві птахи

Душі померлих

Топчуть дахи .

Війни по світі

Камені днів

Усе це залежить

Від волі богів.

Тихий дідусь

Здитинілий вмер

Шия хрусь

Пошатнувся стілець.

Дівчина хвора

На могилі сестри

Зводить маленькі

Гарні церкви .

Плаття весільне

Гроб у квітках

Полум'я злі

У людей по хатках.

Промова померлої

Коси її

Десь упадуть

У річці на дні.

Вінок на могилі

Про все розповість

І очі відкриє

Через снів вість

Швидко, швидко повз будинки

На вулицях закоханих в смерть .

Тріщать у будинках скляні шибки

І вітер танцює , круть , верть .

По шкірі ці танці

Захолонула кров

І мозок у таці

Пара мертвих голів .

І бути психом

Кожен у місті волів

Та органи поростуть мохом

То була воля богів.

Дитина стоїть

Вона ще не знає

Що за спиною смерть

Її хватають за руки за ноги

І це мук лише треть.

Кричить душа матері

У трупі, в землі

І нічим не може допомогти

Лижить труп дитини у лісі в золі

І точать далі відьми ножі.

І букви , букви

Сидять на надгробку

Проллється стакан вин

Загляне лиш оком

Слідуча жертва ,у течії мрій

Ніхто не почує дитячих надій

Ніхто не пізнає

Кохання дівчини

Обронить душу з руки людина.

І смерть у людині близькій засіда

І яд у собі понесе вода

Так ніж прокурором стане у мить

Стане вішальницею тоненька нить.

Вітер швидко , швидко

До горизонту , поки місто видко , понесе печаль , кохання у смерть

І на цьому закінчиться життя усе.

Навколо планети привиди мрій

Мертвої трави шуми

Викинь думки та ніж свій

Це люди , друзі ми .

Витають у небі душі убивць

У траві молоком пролуна

Усього людства маленька міць

Й туманом пройде вона .

Як жінка кровава

Як місяць блідий

Вона до людей дуже цікава

І біс сидить у ній.

І чорна як смерть

І біла як кокс

Ліси лише треть її сіробілих кос.

Обвиє косою , руками своїми

Придушить тихенько

І в ліс

Залиє тебе як сльозами сирими

І ти її стережись .

Так зробимо висновки

Високу мораль

Через людської міці витівки

Попливеш ти у синю даль .

Мати заспіва колискову

Але справді дитина мертва

Вона не почує ні слова

Та закарбується на усе життя.

І ноги холодні повіють

Туманом страшним на очі

Вовчиця здитиніла виє

Жахливо посеред ночі.

І ліс чорний такий приємний

Це для мертвих життєва снага

Підуть у похід нічний

Зариють скелети сніга .

Усі у різних позах

Люди вмирають віка

Душі всі у занозах

І кінець як життю вірша.