Ісенко Тетяна

СЛОВА ПІДТРИМКИ

Ти посміхнись, коли болить.

Коли на серці сумно й важко.

Коли душа твоя тремтить.

На повні груди дихать важко.

Ти обернись - вхопи цю мить.

Нехай вогонь твій не погасне.

Я знаю, дивно прозвучить:

Життя і в розпачі прекрасне.

Лишень подумай - ти живеш!

Цей шанс не всім дано у світі.

Свій неповторний шлях пройдеш.

Тож пам'ятай про це щомиті.

Ти не здавайся і борись!

Не смій втрачати віру в Бога.

Весь біль мине. Мине колись.

У кожного своя дорога.

Ти посміхнись, коли болить.

У всього є кінець й початок

Не дай страху тебе зломить.

Убий в собі його зачаток.

Не зупиняйся. Ти - боєць!

Ти зможеш все! Все подолаєш!

Повір, біль зійде на нівець.

І ти мої слова згадаєш!

А зараз просто не сумуй.

Не дай думкам зім'ятись в жмут.

Не плач, не бійся, не шкодуй.

Твій янгол-охоронець тут!

Тим, хто не чує

Ви вважаєте нас братами?

Ті, хто дияволу душі продали!

Ті, хто стали людей катами!

Ті, хто всієї правди не знали!

Я звертаюсь до тих, хто не чує.

Хто осліп від брехні і не бачить.

Хто з дітьми у будинках воює.

Жодна мати вам це не пробачить!

Ви ж усі наче вірите в Бога.

Навіть хрестик на груди наділи!

Та нема в вас нічого святого.

І світ бачить, що ви наробили.

Ви не хочете вірити правді.

Не бажаєте істину знати.

Ви не знаєте, що тут насправді,

Та жадаєте нас убивати!

Вашу націю велич спотворила.

Право сили вас вчать поважати.

Пропаганда ваш розум затьмарила.

Я не зможу вас переконати.

Ви отруєні власним безумством,

Та давно уже стали рабами.

Переплутали підлість з геройством.

І нема вже людей поміж вами.

Тільки м’ясо, людська біомаса,

Що бездумно іде воювати.

Вас зустріне тут смерть чорнокоса,

Щоб за ваші гріхи покарати!

А на нашій землі будуть квіти!

Кольорів наших: жовті та сині.

І радітимуть сонечку діти

В незалежній своїй Україні!

Біженцям війни…

Сонце, як завше, сідає за обрій,

І ще один день добігає кінця.

Навколо людей - мільйони мільйонів,

Та я наче та заблудла вівця.

Не бачу й не чую. Як бути - не знаю.

Здається, не зможу, здається зірвусь.

А потім, коханий, тебе пригадаю.

І долі лихій я в лице посміхнусь.

Чого я шукаю в очах перехожих?

Підтримки? Жалю? Добрих слів? Співчуття?

Вони зрозуміти ніколи не зможуть.

Бо в їхніх дітей є батьки і життя.

Бо їхні оселі ніхто не руйнує.

Ніхто не приходить безкарно вбивати.

Вони всі свята в ріднім колі святкують.

А нам залишається тільки чекати…

А скільки чекати? Господь лише знає.

Коли ми повернемось в рідні міста?

Дитина моя іншу мову вивчає.

Хтось скаже: чудово! Та тільки не я!

Земля моя стогне, у пеклі палає.

У серці панує ненависть і злість.

А сліз, щоб оплакати більше немає.

Та ворог проклятий за все відповість!

І ми не здамося! Ми будем боротись!

Настане цей день - надійде блага вість.

І всі, хто поїхав, зможуть вернутись.

Бо я за кордоном лише тільки гість…