Торі Елевен

Якби побачив ти мене учора,

То, сто відсотків, не запам'ятав би.

Якби були з тобою не знайомі,

Ти з осудом дивився б в слід.

Ти не подумав би, що це душевна втома.

Й не запитав би, що я роблю увечері в ці дні.

Якби ти йшов один, то не звернув би навіть і уваги

Якщо не сам, то ви б сказали про нас трьох декілька слів...

Однак, якби побачила тебе я вчора

То я б запам'ятала всі деталі з голови до ніг.

Якби були з тобою не знайомі,

Я б в захваті дивилася, поки не зникне з вулиці твій слід.

На ранок я б згадала ще про тебе.

Можливо, подумки я б роздягла тебе у себе в голові.

Можливо, лише б припустила, що було б, якби ти все-таки зловив мій погляд на собі,

Однак через годину, я би засмутилася, бо ти нічого не зробив в мій бік.

Я б думала, що більше не побачу.

І ні лице твоє, ні погляд твій неначе в нікуди.

Я не дізналася б який твій голос

І як ти мило посміхаєшся вві сні.

Я може б навіть трохи розсердилась,

Бо не зробила ніц, щоб ми трималися за руки навесні.

Щоб ми гуляли кожен вечір в парку,

І обговорювали як найкраще провести наступні вихідні.

Не можу точно припустити,

Як довго я б тримала тебе в себе в голові.

Та думаю що десь за тиждень,

Я б не згадала, як пройшов ти і не посміхнувся ні на мить.

Проте ти не побачив мене вчора.

І ми знайомі вже з тобою, хоч і не давно.

Та розумій мої слова, як хочеться тобі самому:

Найкраще було б двадцять сьомого, коли я думала чи їхати, чи ні.

Сказати ні.

І їхати до тебе в голові.

А потім уявляти «А якби...»

А ми знайомі з нею вже два роки

Скільки пройшли й проїхали разом

Я, мабуть, не забуду вже ніколи,

Як я побачив її вперше у кав'ярні за столом.

Вона і мед, і молоко зимою.

Вона – червоне дороге вино.

Вона як проліски весною,

Коли побачивши біжиш і мрійно посміхаєшся у всю.

Вона початок і кінець одразу,

Вона із думкою як не у всіх

Вона – травневе сонце після граду

Вона як і солодкий сон в обід.

Із нею я гуляю пішки,

Хоча терпіти ті прогулянки не міг.

Із нею я ділю вже ліжко

І сплю лише на правій стороні.

Вона сміється завжди як у ретро фільмі

І відкидає трохи голову назад

Вона всміхається і щиро, й ніжно

І завжди дивиться із трепетом на снігопад.

Вона вночі легенько закидає ногу

І тулиться до мене уві сні

А я тихенько тішусь тому,

Що маю поряд сонечко, яке піклується про мене навіть у не ясні дні.

Я поправляю з захватом її чорняві пасма

Які спадають прямо аж до брів.

Вона для мене вся прекрасна,

А ще відкрила мою силу почуттів.

Вона – біле ігристе у неділю,

А в понеділок – виноградний сік

Вона – утілення всього, що я міг уявити

Із планами на тиждень, день і рік.

Вона сонлива й трохи буркотлива,

Коли все йде не так, як заплановано у голові,

Й я міг би вічно з нею говорити,

Бо з нею завжди тепло на душі.

Плінію Старшому вже істину ніколи не змінити

Однак побачивши тебе у ті часи,

Я впевнений, що перше, щоб він захотів зробити,

Переписати: «моя істина – в тобі».