Ліза Москаленко

Я в сні страшному чула крики болю

І бачила жахаючу картину:

Там наш солдат, що прагнув миру й волі

Від москалячих рук трагічно гинув.

А я кричала: "не вбивай, тварюко!

Та зупинись! Він також жити хоче!

За що ж йому ці всі нестерпні муки?

За нього ж мати молиться щоночі".

Москаль не чув. Продовжував вбивати,

Лилася кров рікою безупину.

Лежав солдат, та вже без автомата...

Загинув він за рідну батьківщину...

Я кинулась, допомогти хотіла,

Бо думала, є шанс ще врятувати,

Та пізно вже - лежить холодне тіло

Й москаль сміється: "нєт уже салдата".

Я скрикнула й прокинулася. Тихо,

Лиш соловейко за вікном співає.

Спокійно так, немов немає лиха,

Та щось не те, я серцем відчуваю.

Вмикаю телефон, дивлюсь новини:

Світлина, ніби з того сну страшного -

Загинув воїн наш за Україну...

Я сіла й помолилася до Бога.

І сльози навернулися на очі...

Ну скільки ж можна нищити й вбивати?

Одне лише дізнатись дуже хочу,

Як довго буде ще цей жах тривати?

Коли ж збагнуть нарешті наші люди,

Що є різниця все таки між нами?

Я ж добре знаю, що оці приблуди

Ніколи вже не будуть нам братами.

Квітень 2023 р.

Він лиш сказав їм "слава Україні!",

Вони взяли і вбили, просто так.

Він віддано стояв за батьківщину,

Ми це їм не пробачимо ніяк!

Не маю слів, щоб жах цей описати...

А скільки наших згинуло в бою!

Це просто не можливо передати,

Хоч знаю, переможемо русню!

Звертаюся до тебе, мій герою,

Тримайся, переможемо в війні.

Шаную і пишаюся тобою,

Знай, розцвіте калина навесні...

Березень 2023

Страждає, плаче ненька-Україна

за мужніх, молодих своїх синів.

У багатьох містах сама руїна,

та скоро тут не буде ворогів.

Ми переможем - це запам’ятайте,

ніколи у житті не здаємось!

Не віддамо свою країну, знайте

і перешкод таких не боїмось.

Обов’язково ворогів здолаєм,

країну відбудуємо свою,

пісні нові красиві заспіваєм

і скажем одне одному: "люблю".

Травень 2022

Вона його всім серцем покохала,

Думки про нього все заполонили...

Під музику у подушку ридала

Й нічого більше зовсім не хотіла.

А в глибині душі було їй сумно,

Раділа неправдиво - для людей

Та замість сну лиш плакала безшумно

І не могла заплющити очей.

Їй згадувалось, як удвох сиділи.

Він лагідно торкавсь її плеча,

Про все безперестанку говорили,

Тоді, немов би зупинявся час...

З ним кожна мить для неї надважлива,

З ним провела б усе своє життя,

Але вона ще не така смілива,

Щоб впевнено зізнатись в почуттях.

Вона жила й не знала, що робити,

Він ніби близько, а водночас - ні.

Їй зовсім не хотілось їсти й пити,

Лише писати про любов пісні...