Кароліна-Україна

Пробачити? - Зазначити:

Нычого не було...

Пробачити - не бачити

Зарізане село...

Пробачити - повірити,

ЩО кожен там живий

І маковими квітами

Не квітне дух трави...

ПРобачити - проплакати

Від болю до рання???...

Пробачити - це практика

Не бігти навмання...

***

Вітаймо, поки є кого вітати,

Заїдьмо до містечка чи села!

Буденні справи важко полишати,

Щоб прилетіти до старої хати,

Де наша казка з нами прожила?..

І так минають швидко дні за днями,

У нас ще більше невідкладних справ...

Стежки в дитинство плачуть споришами,

Чомусь давно нема дзвінка від мами

І тато про річницю не згадав...

Зненацька тиша охопила душу:

Спинилась божевільна круговерть...

"Я Вам, татусю, щось сказати мушу,

Я Ваших рішень, мамо, не порушу!...

...Та вже до Вас підкралась хитра смерть"...

Чого ви варті, о нестерпні справи?

Від вас забігти б в теплий тихий рай!..

А там вже докоряють буйні трави,

Немає до дитинства переправи,

Стоїть порожній милий серцю край...

До діда хочуть внучки та онуки,

Бо дід від них нікуди не спішить.

Розкаже щось, або візьмена руки...

Немає більшої у світі муки,

Як дітям про цю втрату говорить...

(18 червня 2023, Гданськ)

І летіли лелекі, стрункі та горді,

І несли на крилах весну, квітучу й радісну,

А назустріч - хмара, важка та чорна:

- Здавайтеся, нікчемні птахи!

Я змию з неба і землі всі ваші весни, надії,

Думки про гнізда, дітей, родину,

Начхати мені на вашу красу та гордість,

На ваші пісні й танці,

Залицяння і сподівання...

Бо Війна - моє грізне ім'я,

А ви не знаєте,

Як в цьому жити.

Я розповім вам, як:

У війні не живуть, а вмирають,

Не тріпочуть крилами, а лягають під ноги сильнішому,

Благають його про милість,

Співають його пісні,

Славлять його його ж таки мовою -

Лише тоді є шанс вижити...

Або намагаються пересилити сильнішого,

Аби самім стати ним (підступно регоче)

Але Ви - викривлені нулі!

Я знищу вас за три... (захлинається злістю) Подихи!

Страшним вогнем спалю ваше пір'я і весни!...

Здавайтеся, бо буде вам так гірко, як ще не було.

...Злякалися лелеки, повернули трохи назад, засумували.

Стали думати-гадати, як весну донести в ті краї,

Де на неї чекають,

Куди заприсягалися лелеки її приносити щороку.

Але весну міцно тримали на крилах...

І стали лелеки серцем і розумом кликати про допомогу,

Віщувати, що інакше не знатиме ціла земля весни,

А отже не зацвітуть абрикоси й сакури,

Рута і троянди,

Маки та Шовкові косиці,

Не заспівають солов'ї,

Не задзвенять у прозорому п'янкому повітрі барвисті синиці -

З рештою, банально їсти буде нічого.

І злякався світ, замислився...

Не дуже йому хотілося чипати ту кляту небеспеку.

Може, вона лелеками й задовільниться.

Але то були марні сподівання.

І довелося світові допомагати лелекам,

Втрачаючи нагріті віками зручненькі містечка під сонечком,

Довелося скрипіти, стогнати

Міняти щось у своєму ситому затишному житті...

А лелекам ставало все важче,

Дедалі небеспечнішою почувалася весна,

ЩО дрімала в них на крилах...

Але чим вона могла зарадити?

Хіба красою та піснями,

Теплом та квітами.

І тоді прокинулася весна,

Вперше у житті незалежно росправила

Свої лазурові крила,

Злетіла, зайнявши собою все небо -

Заспівала всім серцем, на повні груди!

І сама не помітила, як затулила собою чорну хмару війни,

Як оглушила стару небеспеку своєю дзвінкою піснею,

Як осіяла землю посмішками та сподіваннями.

Підтримали весну дощики й сонечко -

Заграли всіма кольорами прекрасної веселки.

І нічого не лишилося старій нікчемній війні, як розтанути,

Як забратися назавжди з теренів життя.

(квітень - травень 2023, Гданськ)

В нас ніхто весни не вкраде,

Літа й сонця не заступить.

Золотистим листопадом

Покрокуємо у грудень.

Він натішить нас снігами,

Намалює в шибках квіти

І неквапними кроками

Нас доправить аж до квітня.

Хто в три дні нас подолає?

Хто там мріє про столицю???

Не потрапиш ти до раю -

Гинь від власної рушниці

Та одразу просто в пекло...

Там і знайдеш всі принади.

А у нас весна росквітне -

І ніхто її не вкраде.

(26 02 2023 Гданськ)

Перечекаємо грозу,

Десь, без дощу, у порожнечы,

Забувши найдорожчі речі -

Перечекаємо грозу...

Перечекаємо біду...

Без сліз, без болю та емоцій,

В минулому і в цьому році -

Перечекаємо біду...

Перечекаємо любов.,

Допоки серце не погасне

Й віками скнітиме, нещасне...

Перечекаємо любов.

Перечекаємо війну,

Обравши нам чужу дорогу

І молячись за перемогу,

Щоб хтось до неї повернув...

Перечекаємо життя...

Пройдуть повз нас вогонь і повінь,

І час, бідою й щастям повен...

Перечекаємо життя.

А жити будемо коли?

Коли не лишиться в нас сили?

Коли нам буде світ немилим,

А всесвіт здасться нам малим???