Віршований Сирин
(кімната Стейсі та Марії)
Оповідач:
Ранок настав і для когось нажаль,
замість будильнику голос кришталь,
прокричав дзвінко й лунко на всю кімнату.
Стейсі:
Д’яченко Марія, пора вже вставати!
Оповідач:
І це була Стейсі накинувша шаль.
На повіки сусідки впала втоми вуаль.
Оповідач:
За вікном майоріла покотом злива,
Марія, новиною далебі не щаслива,
позіхнула протяжно й скрутилась в рогаль.
Тоді голос Стейсі став схожий на сталь.
(трясе Марію за плече)
Стейсі:
Ні так не піде голубко, агов!
Чергу нам треба займать в ванну знов!
Хоч не хочеш, в нас часу обмаль!
Спільний гуртожиток тобі не Версаль!
(Марія, закриваючи обличчя ковдрою)
Марія:
Хорсе помилуй, ще п’ять хвилин!
Голова болить, мов хто вбив в неї клин…
Оповідач:
Стейсі насупившись глянула вдаль.
Марію шатенці було зовсім не жаль.
Стейсі:
Ха! Буцімто, то моя забаганка,
була з Даниїлом цілуватись до ранку? ?!
(сусідки продовжують сваритися)
Оповідач:
На сварку дівчат, мов з кущів той рояль.
Сусід виник марівець ,що почув їх шкандаль.
Даниїл:
Ох, мої любі, чи то з-за негоди,
чи через вас стіни ходором ходять?
Гризетесь й гризетесь, ну що за печаль?
Оповідач:
Полетіла в лице Іващенку шаль.
(Стейсі кидає в Даниїла хустку)
Стейсі:
Ти винуватець, яблуко чвар!
Без сумління попихач і той ще ледар!
Ох, вірно, забула важливу деталь,
при вигляді тебе мене мучить жаль!
Оповідач:
Даниїл розсміявся як робив це завжди.
Даниїл:
Принцеса не гуморі? Та зажди, ти зажди!
(Стейсі бере в руки горщик з квіткою)
Даниїл:
Я вивчив урок та засвоїв мораль.
Поклади-но на місце той чапараль!
Стейсі: Навіщо пришвендяв тоді, хитрий лис?
Даниїл:
Я для Марійки смачного приніс!
Яблучний штрудель й в шоколаді мигдаль.
Оповідач:
В мить пожвавішав людино-рогаль.
Марія:
Їжа, смачненьке?Де? Дайте сюди!
Люблю тебе Данько! Ти кращий завжди!
(Даниїл сідає на ліжко Марії та починає її годувати.
Стейсі закочує очі та пирхає)
Стейсі:
Ну все, ваших ніжностей з мене вдосталь.
Чи всі тут забули про фестиваль?
Даниїл:
Той, де відьми, чаклунки й чарівники,
приїжджають до Сирин травить нам байки?
Стейки:
Їхні слова це коштовний скрижаль!
Про колообіг магічний…чи якусь там спіраль.
Даниїл:
Та самі нісенітниці, залишмося тут?
Марія:
Так, за вікном холодно, злива і бруд.
(Благально дивляться на Стейсі)
Стейсі:
Обоє рябоє.
З вами сваритись – мені часу жаль
(Стейсі зітхає й сідає на ліжко Марії)
Стейсі:
Данилко, посунся, давай свій мигдаль.
Оповідач:
Так й не покинули троє кімнати.
Наївшись удосталь – стали покотом спати.
Оповідач:
Може на щастя, а може й на жаль,
В історії цій присутня мораль.
Робіть що серцю миліше і вам до душі
Як власне вчинили наші товариші.
Життєва струна гнучка хоч і сталь,
а ви свого власного щастя коваль!
...
Silver_M