Міста

Бачив тут пост про те, про які міста найбільше пишуть автори на «Аркуші». У коментарях багато хто здивувався, що підрахунок неправильний. Не знаю чому так, але я не завжди вказую місто дії. Але сьогодні вирішив написати пост саме про міста у своїх творах.

Рідне Запоріжжя!
Якщо я пишу про Україну, то в 99% випадків я пишу про Запоріжжя, своє рідне місто. У закритому проєкті «Квадрат» планувалася, як мінімум, згадка про центральний проспект міста – проспект Соборного (колишній Леніна). Там мала бути шалена нічна погоня купи поліцейських машин за трактором. Ну, або коротко про хлоп вечір головного героя.

У «Закрити неіснуючі двері», як і в «Тягар», був описаний мій рідний район. Навіть не так, сусідні подвір'я! З мого вікна видно ту саму трансформаторну будку, під якою у світлі ліхтаря Костя з оповідання «Тягар» уперше почув фразу «Нічого не зміниться, все повернеться на круги свої» і врятував Олену від зґвалтування. А місце, де щодня душа Ані із «Закрити неіснуючі двері» переживала (якщо так можна сказати) власну смерть, це за моїм будинком. Там же і садок. А стовп, у якого познайомилися та зустрічалися герої недалеко від мого будинку. Там, до речі, за два кроки (у прямому значенні цього слова, через дорогу) у прибудові до будинку розташована церква. Іронічно!

«Букви на білому тлі» в цьому плані більш просунуті. Тут і спортивний майданчик поряд з двома школами, ветеринарної клініки та балки, і військкомат у районі промзони, і будинок батьків Марини за залізничною колією (хоча, квартир з таким плануванням, яке я описав, у тому будинку немає, але вони є в інших будинках Запоріжжя), та цвинтар Святого Миколая. Притулок, будинок Палича та приватний сектор, куди герої ходили бухати граючи у женців, вигадка. Але районів приватного сектору у Запоріжжі вистачає, і притулок може знаходитись… або у Шевченківському районі, або на Павло-Кічкасі.

Мелітополь
Місто на південь від Запоріжжя. Там жили мої бабуся та дідусь, і я часто там бував улітку в дитинстві. На жаль, їх вже немає, а Мелітополь під окупацією... Мелітополь не став моїм другим будинком, але мені подобається це місто. Він гарний, має цікаву історію і він гідний бути згаданим у мистецтві. У цьому місті відбувається фінал оповідання «Момент догорілої надії» (все ніяк руки не дійдуть перекласти на українську мову). Загалом події оповідання розгортаються у трьох місцях: у Запоріжжі, у вигаданому бункері у Запорізькій області та у Мелітополі.

Париж
У Франції розгортаються події кількох моїх творів. Вперше я писав про Париж ще в школі, коли працював над старим престарим рукописом. Тоді я мав підручник французької мови (тільки викладали її так собі і я майже нічого вже не пам'ятаю), в якому саме була тема географії Парижа, і назви вулиць для погоні по місту я брав саме звідти. Той рукопис лежить у мене в «скарбниці» (моя краса!) і повертатися до неї я не планую. Ні оцифровувати, ні переписувати.

У Парижі також розгортаються події оповідання «Іграшка». Тільки крім Єлисейських полів та Ейфелевої вежі нічого з визначних пам'яток не згадується, на відміну від попереднього рукопису, де герої каталися по всьому Парижу. А якщо згадати «Аромат гнилої вишні», то там і про ці місця не згадують. Просто Париж і Париж. Ах так, ще передмістя. Ну, як передмістя, 70 км від міста.

Ренн
Не залишаючи Францію! Герої роману «Мене вже немає» живуть у місті Ренн, що на заході Франції. Події розгортаються здебільшого там же. Навіть скажу більше здебільшого герої не залишають свій дім. Але часом вони залишають не лише будинок, а й саме місто та їздять по окрузі, сусіднім містам. І іноді в оповіданні згадуються пам'ятки як Ренна, так і інших міст Бретані. Особливо часто згадується церква Сен-Жермен. У ній герої (УВАГА! СПОЙЛЕРИ!) вінчалися, до неї Шанталь привозила Андре, сподіваючись допомогти йому вийти з петлі, впавши з неї, в одній з версій сюжету, вони загинули, а в іншій відспівували Валері. Якщо подивитись фотографії церкви в інтернеті (тільки не плутайте з абатством) Сен-Жермен-де-Пре в Парижі), вона нічим не примітна. Скромна, готична церква. Але у житті героїв вона відіграє важливу роль.

Осло
Якщо бути точним, то вигадане місто Сагбрук з оповідання «Вовчиця». Осло згадується як рідне місто Хельги, не більше.
Чому тут місто вигадане? Відповідь проста: ліньки. Мені було ліньки гуглити невеликі міста Норвегії, і я просто вигадав місто в глибині лісу, де могла б жити та працювати Хельга, де був би лісником Інгвар, і де б неподалік вела пустельницький спосіб життя Гуннхільда. Так і з'явилося містечко Сагбрук.

Лос-Анджелес
Повість «Лінда», розповідає про події на іншому кінці континенту, але дороги ведуть до Лос-Анджелеса.

Далі був роман «Скидаючи шкіру» і знову Лос-Анджелес! Це місто було ідеальним для героїв роману. Хоча, не приховую, спочатку я планував поселити їх на іншому узбережжі. Але доля розпорядилася інакше!

Кіра з повісті «Аврора», з волі нагоди, опинилася в притулку, але її життя почалося на руїнах міста ангелів. Лос-Анджелес був об'єктом бомбардувань як російської авіації, так і китайської. «Кіти» - автоматичні бомбардувальники - все ще продовжують нальоти на західне узбережжя США. Хоча, швидше за все, у світі «Аврори» вже немає ні США, ні Росії, ні Китаю, ні будь-якої іншої країни. Залишилися лише жалюгідні купки тих, хто вижив, які боротимуться за мізерні крихти ресурсів.

Галопом Європами!
У романі «Пил богів» герої мандрують альтернативним світом вдосталь! Світ хоч і альтернативний, але назви міст є реальними. Виняток, столиця Мадагаскару. Самотня вишня, вона ж Півонія за часів існування Гармонії не має реального аналога і просто був придуманий мною. Ну, має там бути столиця. Також мені довелося вигадати поселення в Африці. Йоганнесбург, звичайно, реальний, як і міста на півночі, у французьких колоніях, а ось іспанське містечко та поселення пілігримів з нескотами були придумані.

Отже, добре чи погано використовувати реальні назви населених пунктів у, по суті, вигаданому світі? Почати варто з того, що світ «Пил богів» не вигаданий, а альтернативний. Він змінений, але наш. Згоден, змінено сильно, але за такого розкладу, чи можливе використання реальних назв? Так, якщо заплющити очі на походження цих назв. Взяти той же Мадагаскар. У романі він називається Кодокуна Сенші - Самотній воїн. Він під юрисдикцією Японії. До цього був незалежною державою Гармонією. А раніше був британською колонією. Але назви портів ті, що існують у нашій реальності. Але ж вони мають свою історію та причину, через яку так називаються. І якщо не зважати на це, то все гармонійно. Знову каламбур із назвою.

Міста. Вони можуть бути тлом, незначною деталлю твору, а можуть бути їхніми героями. Вони можуть створювати настрій персонажів, задавати тон і темп розповіді: тихе містечко чи шалений мегаполіс. Або навпаки, створювати контраст: киплячі пристрасті у невеликому містечку чи неквапливість буття на тлі божевілля мегаполісу. Але вони завжди будуть у наших творах. Навіть у далеких космічних одіссеях герої згадуватимуть місця, звідки вони прийшли, де розпочався їхній шлях. Міста будуть з нами завжди.