Аврора

Кіра вже втомилася йти. Мисливці гналися за нею четверту добу, і лише поява «кита» змусила їх відступити. Точніше, помітивши його, вони кинулися втікати. Хто куди. Хоча від «кита» неможливо сховатися. Кіра тоді припустила щосили, але дірка в правому плечі не дозволила бігти з усією силою, та й три доби без сну давали про себе знати. Але Кіра змогла відірватися від мисливців, і зараз практично без сил брела по пустищу. Ще півдня тому вона могла б хоч трохи перепочити, сховавшись у руїнах, але місто, що раніше мало ім'я ангелів, залишилося позаду. А попереду була не одна миля пустища. Сонце палило, розпікаючи землю під ногами. Піт котився лобом, стікав на очі. Перед очима все пливло, горло сушила спрага, слабкість тиснула на плечі. Попереду, на горизонті, щось блиснуло.