Вальпургієва ніч

Шепоче небо зоряні казки,

Іскрить у танці відьмине багаття,

З червоних мальв зплітає Смерть вінки,

А юні вдови вбивцям шлють прокляття.

Читає Одін рун правічну в'язь,

В криниці око місячне іскриться,

З мітли своєї, відьмо, швидше злазь:

Вже час вогнем і ніччю причаститься.

Гойдається колиска на вербі,

На серці – хрестик, врізаний з осики,

Чорніє хустка. Щось пече в тобі...

І виють вовки – лісові музики.

Сміється й плаче віковічна ніч,

Зітхає крук, сова кричить над лісом,

Мовчи, не проклинай, біду не клич...

Біда і так між датами дефісом...

Як чорна хустка над землею – час,

Чаклує відьма, полум'я вуркоче...

Війна крізь темінь дивиться на нас,

Поглинути, ввібрати в себе хоче.

Нехай прокляттям вітер шелестить,

Танцює ватра в відьминих зіницях,

Ми – попри кров і втрати – будем жить.

Задзвонять гучно дзвони на дзвіницях.

Містична ніч, магічна, темна ніч...

За око – око... назавжди і всюди.

Прокляття вбитих лине з потойбіч,

Поляжуть вороги і будуть люди.