Холод кісток

Холод кісток мене тримає,

Допоки кригою вкриті вони,

Знаю що матиму сили йти,

Йти туди де сонце гуляє.

Колись я знайду його там,

Де не видно кінця кольорам,

Теплим, яскравим безмежно квітучим,

Там буде воно - дуже сліпуче.

Мене прийме в обійми крихкі,

Обігріє й розтопить криги шматки,

Тоді я звалюся усім своїм тілом,

На м'якую траву, що розгладить тінь мою.

Там я й зостанусь на віки-віки

Вже не один, та все ще сумний.

Змішаюсь з землею пухкою,

І проросту я білою сосною.

Вітер буде завивати, про мою утрату,

Про не оберненість моменту - мого інциденту.

Хмари сльози проллють на сосну велику,

І далі полинуть до самого згину.