Падіння

Вже під дном свого падіння,

Лечу у прірву я презирства,

Не почують янголи святі,

Мої тихі молитви,

Що слізьми я освятив,

Коли надію мав величну.

Не почують й демони порочні,

Про мої - жертви бездонні,

Ті що кров'ю окропив,

Коли мав відчай не людський.

Вівтар плаский, на нім лиш я,

Пускаю кров у небуття,

Сердце досі б'ється у мені,

Не відпуска мене в другі світи.

Біль поволі відпускає,

Зв'язок із сердцем я втрачаю,

Воно стихає як двигун,

А я зриваю пути тісні,

І лечу в бездонну прірву.

Там я буду сам-самий,

Не знайдуть мене в кривій,

Між складок всесвіту втечу,

У повну темряву п'янку,

Поволі з'їду з глузду,

Втрачаючи шматки розсудку,

Біль і гнів можливо відпущу,

І стану оболонкою скорботи,

Що дні живе у безтурботті,

Себе у цьому втрачу Я,

Проте страху не маю Я.