Попіл зірок

На життєвім шляху, терновім,

Одного разу побачиш і ти

Дивний сріблястий попіл,

Що летить із древніх світил,

З тих, що були тобі колись

Дороговказом і взірцем,

Що кричали тобі — "Борись!".

Тепер настав їм кінець.

Вони вже згоріли дотла,

Розсипались на дрібний попіл.

І посипана ним голова

Не в змозі думати, "все потім".

І без зірок тих далеких

Наступає темрява підла

Та завдання нове із нелегких,

Почнеться довгая битва

Між тобою, простим і невинним,

Як той агнець божий,

І монстром, здатним вбити,

Вічно жадним до крові.

Він забиратиме знову і знову

Тебе у мертвий смуток,

А ти рань його тяжко в бою

І боронися далі мужньо.

Та впаде він врешті решт

Бездиханним, мертвим тілом,

А тебе чекатиме вже

Нових зірок ясне світло.