Відпустка

Цілу секунду блондин стояв закляклий немов олень у світлі фар на нічному шосе, потім ноги його підкосилися, і він впав підрубаним деревом. Тільки-но його дупа гепнулась о землю, загриміли постріли. Оглушливі кулеметні черги били на друзки нічну тишу.

Чолов’яга інстинктивно поповз під єдине наявне укриття – до старого мотоцикла, й забився під колеса. Його серце калатало в такт стрімкому бахканню й пронизливому дзвону рикошетів, в крові кипів адреналін, почуття загострилися наче лезо мисливського ножа. Він бачив, що стрічки трасерів б’ють з темряви по фігурах в лижних масках. Люди в чорному розсипалися по галявині, відстрілюючись зі зброї з глушниками, та проти них діяв військовий спецназ…

Слідчий:

– Чому ви вирішили, що засідку влаштували саме військові?

Підозрюваний (поблажливо):

– Я за тиждень пройшов три частини Call of Duty: Modern Warfare, то ж, знаюся на таких речах…

…червоні нитки лазерних маркерів невпинно знаходили свої цілі, лунали контрольні черги, тричі землею прокотилися хвилі від вибухів гранат.

Раптово все стихло. Блондин лежав під мотоциклом, широко відкритим ротом хапаючи повітря просочене смородом горілого пороху. В полі його зору виникли два високі чорні чоботи, що впевнено наближалися до його схованки. Чоботи зупинилися з військовою точністю й встали абсолютно струнко перед самим носом чолов’яги.

– Генерале Ескобар! – пролунав зверху впевнений хрипкий голос.

Блондин повільно, як загальмований, підвів погляд від чобіт вище, по зеленому сукну плямистих штань, поки не вперся в здоровезну блискучу пряжку на солдатському ремені. Ще вище маячила стрічка блискучих ґудзиків, але туди погляд від землі вже не досягав. Слідом за першою парою чобіт, в полі зору почали з’являтися й інші – тактичні черевики, що переходили в штани кольору хакі.

«Всьо…тепер точно пі*дець!..» – подумав чолов’яга, намагаючись прийняти позу ембріона.

– Генерале поранений! – гримнув все той же хрипкий голос. – Швидко, допоможіть!

Тої ж миті, дві пари черевиків кинулися до блондина.

– Руки геть!! – з переляку рикнув той, і це призвело до несподіваного ефекту.

Всі бійці в хакі застигли на місці, наче вкопані, витягшись по команді «струнко!». Блондин зацьковано озирався навкруги, з розпачом усвідомлюючи, що тікати нікуди. А далі, бійці, що його оточили, і насамперед здоровезний громило зі шрамом через всю пику, синхронно, немов на параді, змахнули правими руками, віддаючи честь. В очах здорованя, що він не спускав з блондина, плескала палка відданість й залізна дисципліна. Всі інші дивилися на чолов’ягу у німому очікуванні наказів.

Блондин трохи заспокоївся. Він повільно піднявся, обтрушуючи від пилу свій комбінезончик. Пригадавши слівце, що почув від агента Сміта, чолов’яга брякнув навмання:

– Статус?

– Ворожу групу знищено! Ваш транспорт очікує внизу Генерале! – чітко відрапортував громило своїм хрипким голосом. Його кам’яний вираз обличчя на мить здрогнув, і він додав:

– Радий, що ви повернулися jefe*.

Через дві хвилини блондин сидів на передньому сидінні командирської машини, що очолювала колонну з п’яти HMMWV*. Позашляховики, на шаленій швидкості петляли гірським серпантином, чітко тримаючи стрій. Чолов’яга судомно вчепився за поручень перед собою, усвідомлюючи, що за низеньким бортом огорожі стометрове урвище і гострі уламки скель під водою.

Промені фар ковзнули по напівобваленому шахтному порталу і побитих щитах з написами: «MÍO #...»*, «TERMINADO»* і «¡NO CRUZAR! ¡PELIGROSO PARA LA VIDA!»*…

Слідчий (зацікавлено й збуджено):

– Мені знадобляться точні координати цього місця!

Підозрюваний (апатично):

– Авжеж. Це було десь між «до біса далеко звідси» і «хрін його зна де»…

…Колонна, не збавляючи руху, в’їхала до занедбаного тунелю, що вів кудись в надри гори. Блондину здалося, що декілька разів він помітив під стелею червоні лінзи відеокамер. Приблизно через пів-кілометру від точки входу, якість бетонного покриття значно покращилася, з’явилися стаціонарні освітлювачі, і машини погасили ходові вогні.

Скоро тунель уперся в масивну противибухову браму з жовто-чорними смужками. Червоні вогники на панелі приладів командирського джипу блимнули зеленим, і брама з гуркотом розчинилася. За масивними стулками розташовувався контрольний пункт з кулеметними дотами й оператором за броньованим склом. Вартовий підхопився на ноги й віддав честь, поки колонна рушила повз. Далі потяглися технічні коридори з цехами та майстернями, де модернізувалася й озброювалася різна військова техніка, стояв шум і крики ремонтників, летіли іскри з-під циркулярних дисків та блимали спалахи ацетиленових пальників. В одному з ангарів, очманілий чолов’яга краєм ока помітив гелікоптери, упізнаванні по фільмах про війну у В’єтнамі.

Машини супроводу відстали, роз’їхавшись бічними коридорами, тоді як командирський джип, водієм якого був той здоровань з моторошним шрамом, продовжив везти блондина технологічним лабіринтом, через вантажні підйомники, шлюзи та рейкові перехрестя. Зрештою, зупинившись в напівпорожньому ангарі, громило виліз з-за керма, й завбачливо оббігши машину, відчинив двері з боку пасажира.

– Ваші апартаменти підготовлені до вашого повернення, Генерале! Я накажу зібрати штаб, і ми будемо очікувати в брифінг-залі, як ви відпочините.

З цими словами здоровань хутко кудись побіг, а чолов’яга втупився в елегантні дубові двері, врізані просто в бетон. Підійшовши ближче, блондин роздивився хитрий електронний замок та решітку репродуктора.

– Кодова ідентифікація! – пролунав з решітки механічний голос.

– Е!..Трясця!... – розгублено вимовив чолов’яга.

– Код прийнято!

Двері прочинилися, й блондин тишком ковзнув всередину, побоюючись, що механічний голос передумає. Він опинився у справжніх президентських апартаментах: персидські килими, вишукані меблі, надсучасна технологічна апаратура. Одну стіну цілком займав стенд з моніторами, що транслювали різні куточки гірських надр з ангарами, полігонами, навчальними класами, зброярнями і складами. На іншій була розвішана старинна мапа острову, з сіткою меридіан, морськими чудовиськами та драконами. Також, були розвішані середньовічні лицарські щити з намальованим гербом у вигляді золотої ігуани, і синьо-зелені стяги.

Блондин, блукаючи просторовими кімнатами, забрів до гардеробної, де знайшов шафи з комплектами парадної генеральської форми, полички заставлені фуражками з високими широкими тульями, і десятками моделей сонцезахисних окулярів. Там же були відкриті вітрини з автоматичними пістолетами і кавалерійськими шаблями.

Почуваючись людиною на ранніх стадіях шизофренії, блондин, напівсвідомо, напівнепритомно, а все таки вбрався в сині штани з червоними лампасами, заправленими у високі лискучі чоботи для верхової їзди, зверху вдяг кремового кольору кітель з рядками коштовних орденів та медалей, і завершив образ чорною фуражкою із золотою кокардою. Защебнувши на поясі ремінь з портупеєю для шаблі і кобурою для автоматичного маузера, блондин підійшов до високого дзеркала. Критично вивчивши себе, подумав, і прихопив з полички Ray-Ban Aviator.

У кабінці, яку чолов’яга спочатку прийняв за душову, віднайшовся ліфт з двома кнопками: «Апартаменти» і «Штаб». Потиснув плечами й вирішивши дограти цей сюрреалістичний сценарій до фіналу, чолов’яга натиснув кнопку. Ліфт з тихим шелестом поніс його до штабу.

Як тільки розійшлися стулки, блондин побачив зал для брифінгу, з довгим столом для нарад і мапою на всю стіну. Мапа була копією з апартаментів, тільки сучасною та електронно-інтерактивною, з блимаючими позначками на екрані. За столом сиділи поважні чоловіки у воєнній парадній формі, і щось обговорювали, дивлячись на позначки.

– СТРУУН-КО! – гаркнув шрамопикий громила, і поважні чоловіки повскакували зі своїх місць, витягуючись у фрунт и пожираючи очима блондина. Чолов’яга підійшов до стола і масивного крісла у главі, вочевидь, залишеного для нього. Вмостившись, він помітив, що всі полковники та майори (чи хто вони там були) продовжують стояти на витяжку, не зводячи з нього поглядів.

– Кхм…Ем…прошу, шановні… – ніяково замимрив він, та раптом знайшовся, – Статус?!

– За вашими попередніми наказами, Генерале, штабом ретельно вивчений план захвату острова й повалення діючого корумпованого режиму! – здоровань, як завжди, був гучним та впевненим…

Слідчий (нетерпляче):

– Мені потрібні імена і опис всіх присутніх на тому брифінгу!

Підозрюваний (легковажно):

– Та, я нажаль, на той момент вже довгий час перебував в легкій прострації…знаєте, деньок ще той видався…то ж не дуже запам’ятав тих дідів…

…Взявши затягнутою в чорну шкіру рукою лазерну вказівку, громило почав підсвічувати на карті окремі ділянки острова, коментуючи:

– Рівно через дві години, полковник Ортега, – маленький сухенький старий в зеленому мундирі різко кивнув і клацнув каблуками, – виведе свої бронетанкові бригади і займе позиції на основних та вторинних магістралях, перекривши шляхи зі столиці.

Далі, полковник Хуарес, – високий та вальяжний чоловік в білому чепурному мундирі поважно кивнув, – висадить з гелікоптерів повітряний десант на телецентр і станції радіозв’язку. Полковники Домінгес і Аранья (двоє бородатих чоловіків, один лисий, другий з елегантним аристократичним хвостом), а також майор Рамірес (кремезний мужик з коротким сивим волоссям), введуть до міста наші піхотні частини разом із легкими бронемобільними з’єднаннями, і візьмуть під контроль вулиці, квартал за кварталом.

На цей момент вся карта була рясно вкрита червоними стрілочками з векторами атак і лише в центрі залишалася чиста пляма, на якій контурно виділялася велика комплексна будівля.

– І, звісно, Президентський Палац – промовив здоровань зі шрамом, – саме тут очікується найзапекліший спротив урядових військ та поліцейський загонів. Палац добре укріплений, і Президент перетворив його майже на фортецю. За вашим планом, Генерале, – здоровань глянув на блондина, – честь штурму Палацу випадає полку спецпризначення, який очолите ви особисто!

Чолов’яга гикнув, та всі присутні сприйняли цей звук за жест схвалення.

– Отже, сеньори! – підсумував громило, – ми всі знаємо що робити! Настав час діяти! Вип’ємо за успіх місії, що поклав на свої плечі, і на нас усіх, Генерал Карлос Ескобар!

Штаб загудів схвальними вигуками, ад’ютанти з ефектними хлопками відкорковували пляшки шампанського, розливаючи вино по високих бокалах. Перед блондином поставили масивний важкий стакан з неідентифікованою рідиною, від якої йшов димок і чулося шипіння, наче вона роз’їдала скло.

– Що це?!

– «Трійка», Генерале! За вашим рецептом…– розгубився молоденький ад’ютант. – Одна третина текіли, одна третина рому, одна третина абсенту, і дрібка зеленого jalapeño*.

Блондин відіслав ад’ютанта простим помахом руки, навіть не замислившись, звідки взявся цей владний жест. Глянувши на стакан, він наважився й зробив ковток. Наступної миті він колотив по столу долонею, намагаючись заново навчитися дихати.

– ТА-А-АК!! – підтримали його полковники та майори, теж стукаючи по столу кулаками, – ЗА МІСІЮ!! ЗА УСПІХ!! ЗА ГЕНЕРАЛА ЕСКОБАРА!!!

Блондин був наче в тумані. Йому дуже хотілося дістатися аптечки в апартаментах, і залитися літром смекти. Ні про який штурм Президентського Палацу він просто не міг зараз думати, як і боятися своєї участі в цій самовбивчий «місії». Але, на плече його лягла залізна долоня.

– Генерале! – авжеж, це знову був той здоровило, імені якого блондин досі не дізнався, – за вашими попередніми наказами, передові загони вашої армії вишикувано в ангарі «В». Вони чекають на вашу промову, jefe!..

Слідчий (із загрозою в голосі):

– Вам відомо, що за нашим карним кодексом, єдиним покаранням за організацію та участь в державному заколоті є публічна страта?

Підозрюваний (втомлено):

– Та мені вже якось однаково…

…Коли блондин дістався металевої тераси із встановленою трибуною з мікрофонами, він…трохи очманів.

З його місця відкривався вид на ангар «В», за площею в декілька міських кварталів. І вся ця площа була зайнята ідеально рівними рядами бравих вояків і припаркованих танків. З високої стелі звисали синьо-зелені знамена і зображення золотої ігуани. Такі самі, стилізовані, зображення були намальовані на бортах танків, а до стволів баштових гармат були причеплені синьо-зелені вимпели.

Перше слово за трибуною взяв шрамопикий.

– ¡Compañeros!* – почав він, – те, на що ви так довго очікували!.. те, заради чого ви стільки тренувалися та готувалися!.. здійсниться протягом декількох наступних годин!!

Ангар вибухнув громоголосим ревом луджених горлянок. В повітря здійнялися стиснуті кулаки і стволи автоматів.

– Так!! – горлав разом із солдатами громило, теж потрясаючи кулаком невидимим ворогам, – це буде кривава ніч! І не всі доживуть до ранку!! Але з першими проміннями світанку!! МИ!! ВСТАНОВИМО НОВИЙ ПОРЯДОК!!!

Від вібрації ударної звукової хвилі затріпотіли стяги під стелею, і блондину пригадалася пекельна гармата агента Сміта.

– А тепер, ми з вами послухаємо людину, завдяки якій цей план втілюється в життя! Це наш лідер! Наш командир! ГЕНЕРА-А-АЛ КАРЛО-О-С Е-ЕСКОБА-А-А-АР!!

Блондин вже подумки складав якійсь високий надихаючий лозунг з невеличкого відомого йому словарного запасу. Щось на кшталт: «No pasará»… Але, коли підійшов до мікрофону, то усвідомив, що в ангарі панує неприродня тиша. Ніхто не викрикував лозунгів, ніхто навіть не вигукував ані звуку! Солдати внизу наче застигли в німому кадрі, дивлячись на терасу, та, наче, затамувавши подихи. Блондин скосив очі на здорованя, що стояв поруч. Громило теж застиг в героїчній позі, із здійнятим договори кулаком в чорній шкіряній рукавичці. Стяги під стелею висіли рівно, не колихаючись від повітряних струменів промислових вентиляторів, та гудіння самих вентиляторів теж не було чутно. Здавалося, що всім навкруги опанував дивний сон наяву, і навіть світло в ангарі помітно потьмяніло, а в кутках зародилися неясні тіні.

Чолов’яга панічно заметався по терасі. Він хотів був струсонути шрамопикого, але раптово злякався, що від необережного доторку той просто злетить вниз паламаним манекеном. Саме в цій абсолютній тиші, внизу виразно почувся звук відкритих дверей, і в гулкій луні зацокали підбори по бетону. Блондин заспокоївся. Точніше, на нього зійшла апатія. Йому вже не було діла до власного здорового глузду, або до власної ж шизофренії. Йому не стало діла до подій минуло дня, так само як і до подій майбутніх. Йому стало все одно. І ще…він вже прекрасно знав, кого побачить за секунду.

Цокання підборів наблизилися до точки, де він зміг її, нарешті, побачити. Вона була в тій самій сценічній сукні, в якій він вперше її побачив, у «Jet Coyote», і сріблясті блискітки були розсипані її струнким тілом. Крижане сяйво блакитних очей захопило погляд блондина.

– It`s time*. – промовила білявка…

--------------------

Jefe (ісп.): шеф

HMMWV (англ. the High Mobility Multipurpose Wheeled Vehicle) високомобільний багатоцільовий колісний транспортний засіб), також відомий, як Humvee (Хамві) – армійська модель позашляховика, цивільна модель якого загальновідома під маркою HAMMER

MÍO #... (ісп.): ШАХТА № …

TERMINADO (ісп.): ЗАЧИНЕНО (в контексті)

¡NO CRUZAR! ¡PELIGROSO PARA LA VIDA! (ісп.): НЕ ПЕРЕТИНАТИ! НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЖИТТЯ!

jalapeño (ісп.): халапеньо – сорт гострого перцю

¡Compañeros! (ісп.): Соратники!

It`s time (англ.): Настав час

--------------------

Друзі! Дякую, що прочитали розділ «АДРЕНАЛІН і СОН»

Читайте далі! Закінчення історії: «ЕПІЛОГ»