Відштовхнута
Відштовхнута, й ніким не зрозуміла,
Будуючи скалічене життя,
Крізь терня йшла, підводячи несміло
на світ лукавий очі. Забуття...
Яке воно жадане, коли душу,
чи винну? – розривають на шматки.
Коли крізь сльози я сміятись мушу,
Лишаючи цей біль на всі роки...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.