ПОТЯГИ

0002
Публікація: 25.05.2023
Вірш
Завершено

Швидкісний потяг - амбасадор міста, нунцій столиці,

Розтинає простір, зверхньо дивиться перед собою.

Його не цікавлять лелеки, сади, хати, копиці.

Він йде діловито за роскладом - пункт b є його метою.

Забутим цим полустанкам не чути як стогнуть гальма,

Не бачити як зупиняються довгі лискучі состави.

З'являються привиди-потяги - і, сяючи, линуть далі.

І діти питають: що це? Нічого... - відказують мами.

Нічого немає за обрієм - за дальньою лісосмугою.

Візьми пиріжок гаря́ченький. Колінку обдер? - подмухаю.

Не бігай із друзями потайки стрічати байдужі потяги.

Немає нічого цікавого - лиш злі нетутешні протяги.

Та діти частіше втікають, потроху стають вищіми.

Чогось вдалині шукають, не хочуть вареників з вишнями.

І матері серце крається, пронизується кілками,

Коли голос потяга в сутінках оклично пливе над дахами.

І діти стають дорослими, їм груди пече біля мами.

І манить їх даль веселкою, і кличе вночі зірками.

І якось у день звичайний, такий, як і решта ніби,

Залишать батьківську хату й гарячого запах хліба.

Підуть, щоб не повернутись, віддати містам серце.

Хоч вичавлені як лимони в невпиннім стрімкім скерцо,

Та вже зачаровані рухом, красивими міражами...

Та все ж уві сні знову прийдуть і хата, і очі мами...

Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Коментарі