2 Розділ

— І уявляєш, вона робить таке невинне обличчя, ніби це не вона ще пів години тому розпиналась, про те як важко працювала цілий день щоб приготувати вечерю, – розповідав я другу, що аж заходився від сміху. – Міг би й поспівчувати, теж мені друг.

— Ну так-так, Оксана в нас ще той шеф повар. А ти чого очікував, що така краля як вона буде стояти біля плити і як добропорядна домогосподарка готуватиме вечерю. Ой насмішив. – Не переставав сміятись Василь, навіть каву свою відставив. – Я тобі давно казав що Оксана з тих жінок що не створені для кухні і прибирання, та раніше тебе це влаштовувало.

— Не всім як тобі потрібні борщі з котлетами, – насупився я, очікуючи від друга більше співчуття.

— Ти просто не пробував борщ моєї Вероніки. – Знайшов що відповісти друг.

— І чого ти в цьому так впевнений? – лукаво посміхнувся я, спостерігаючи за змінами емоцій на обличчі Василя.

— Повір я знаю що кажу! – впевнено відповів Василь, вгамувавши хвилю ревнощів, і змінив тему. – Скажи краще чи знайшов ідеальний подарунок для своєї Оксани?

Василь, був моїм діловий партнер, і другом дитинства. Знали ми одне одного мало не з пелюшок, жили по сусідству і завжди підтримували одне одного. Так разом і бізнес розпочали, відкривши рекламне агентство. Василь був на голову вищим від мене, своє темне волосся, скільки я його пам’ятаю, завжди зав’язував в невеликий хвостик на потилиці, при цьому мав хитрі голубі очі, що не пропускали жодної спідниці. Навіть одруження на Вероніці не змінило цього шалапута, і він продовжував фліртувати з кожною зустрічною дівчиною. Правда дальше флірту справа не заходила, Василь був вірним чоловіком, за що я його поважав.

— Та бачу що знайшов, твоя задоволена пика дуже красномовно говорить за тебе. Мабуть цілі вихідні не злазила з тебе. – Сам же відповів на своє питання Василь, розпливаючись в широкій посмішці, та не до мене, а до офіціантки що проходила повз. – Мариночко можна мені ще вашої смачної кави?

— Можеш не приставати до дівчини, вона дурненька ще напридумує собі, а ти тут просто граєшся. – Копнув я його жартівливо, під столом в ногу, і додав, – морочить голову дівчатам, поки жінка вдома чекає.

 Ми сиділи в невеличкій затишній кав’ярні, розташованій навпроти офісу. Тут швидко та якісно обслуговували, а також було комфортно і затишно. Я завжди міг розслабитись і перепочити, після важкої першої половини дня. Мені подобалось це місце, не тільки можливістю смачно пообідати, і випити чашку смачної запашної кави, але й неперевершеним інтер’єром. Інтер’єр кав’ярні, тут до речі, був виконаний в африканському стилі, всюди висіли дерев’яні маски, на стінах зображені пейзажі Африки, з дикими тваринами. А солом’яні перегородки між столиками створювали стійке враження що ти знаходишся десь посеред африканської савани.

— Не можу, це для мене як спорт, або фотополювання, – посміхнувся Василь, відкинувшись на спинку крісла, – потрібно практикуватись, щоб не втратити професійні навички.

— Знаєш що мене дивує, як це тебе Вероніка ще не прибила, – кивнув я головою в сторону офіціантки, якій Василь знову посміхався.

— Просто вона мені довіряє. – розвів руками Василь, схоже сам не розуміючи як можна довіряти такому баламути. – Але не зіскакуй з теми, то що ти там відкопав, може я своїй дружині теж таке подарую на річницю.

— Оце вже навряд, – заперечно похитав я головою, – предмет унікальний, і в одному єдиному екземплярі, більше таких нема.

— Тепер мені ще цікавіше, давай розказуй, чи мені подзвонити Оксані щоб похвасталась? – Пригрозив Василь, і додав, – а ми ж з нею постійно сваримось, тобі це потрібно?

— Мене, якщо чесно вже дістала ваша холодна війна, – серйозно сказав я дивлячись на друга, – коли ви вже нарешті помиритесь?

З першого дня знайомства Оксана і Василь постійно гиркались, та жоден не зізнавався що не так, як я не допитувався. Спочатку я списував все на якісь безглузді ревнощі, та чим далі тим ставало гірше, їх не можна було залишати в одній кімнаті. Це мене дуже турбувало, Оксана моя майбутня дружина, а Василь найкращий друг, і я не хотів втрачати жодного з них. Тож мені залишалось лише сподіватись що рано чи пізно вони таки помиряться. Хоча поки що цього навіть на горизонті не було.

— А я тут до чого, це все Оксана, – насупився Василь, не любив він піднімати цю тему. – Послухай, ти мене знаєш, я завжди добре розбирався в людях, а ця твоя Оксана, вона ніколи мені не подобалась, але це твій вибір, ти щасливий з нею і це головне, тож я не влізаю в ваші стосунки, та я не зобов’язаний дружити з нею.

— Мені буде достатньо якщо ви просто почнете нормально спілкуватись, а то ваші сварки мене вже дістали. – Вже не раз я так просив Василя, і завжди отримував однакову відповідь

— Поживемо побачимо, – невизначено відповів Василь, і копнув мене під столом в ногу додав, – не міняй тему, а кажи вже.

— Та добре-добре, тільки без насильства, – посміхнувся я потираючи коліно, – це браслет з рубінами, оформленими під квіти, раритет між іншим, чи вінтаж як нині кажуть.

— Штука справді унікальна, але ти не боїшся що на цьому браслеті може бути прокляття? – серйозно запитав Василь.

— Та ну тебе, яке прокляття, скажеш таке, це проста старовинна коштовність, – відмахнувся я, хоча в пам’яті і зринули слова старого продавця, про якесь там прокляття, та я тоді не став слухати. – Не вірю я в усю цю містику.

— Та я просто кепкую з тебе, – розсміявся Василь, неправильно зрозумівши мою задуманість. – Взагалі це все вплив Вероніки, вона в мене історик, і саме вивчає історію проклятих прикрас. Знаєш, от ніколи не задумувався над цим, та виявляється що тих прикрас з різноманітними прокляттями, було до сто біса багато.

— Я думаю всі ті прокляття просто вигадки, що придумали самі власники прикрас, щоб ніхто не пробував викрасти їхні коштовності. – відповів я, і справді так думаючи.

Поступово в кав’ярні ставало все більше людей, обідня пора була найбільш загруженим періодом закладу. Вже були зайняті всі столики, і навіть утворилася черга біля каси, з бажаючих зробити замовлення.

— Ого, поглянь яка вже година, пора на роботу. – Поглянувши на годинник промовив Василь, розплатившись ми вийшли на вулицю, під палюче серпневе сонце.

— Слухай, а в тебе є фотографія того браслета? – раптом запитав Василь.

— Та наче була десь, – відповів я, – ми з Оксаною фотографувались разом, а тобі нащо?

— Я ж казав що Вероніка проводить дослідження старовинних прикрас, думаю її зацікавить цей браслет і його історія. Тільки ваших пікантних фотографій мені не показуй. – Усміхнувся Василь підморгуючи. – Хоча від пікантних фотографій Оксани я б не відмовився.

— Ти ж наче її терпіти не можеш? Може мені подзвонити до Вероніки і розказати про що мріє її чоловік? – поцікавився я, витягаючи телефон з кишені.

— Ти що здурів, я ж просто жартую, – занепокоєно заметушився Василь, і почув сигнал, що сповіщав про прихід повідомлення на його мобільний.

— Заспокойся, панікер недороблений, але як ще будеш так жартувати то начувайся. – Посміхнувся я, дивлячись на друга що скривив мені гримасу, і став розглядати фото, що я відправив.

— А кращої світлини не було? – поцікавився за хвилину розглядання фотографії, на якій усміхнені ми з Оксаною обіймалися, а дівчина демонструвала срібний браслет з рубінами, що неначе сяяли на її зап’ястку. – Що це за розмита пляма у вас за спинами?

— Не знаю, мабуть щось у фокус потрапило, зрештою нам тоді було не до того щоб розглядати якісь плями на фотографіях. – Знизив я плечима, на що Василь заусміхався, хлопаючи мене по спині.

Ми йшли по тротуарі, і я поглядав на фото коханою, роздумуючи чи не зателефонувати їй, коли з роздумів мене вивів Василь, мало не силоміць розвертаючи назад і збуджено зашепотів:

— Поглянь яка краля пішла, ех шкода що я вже одружений, і добре що ти заручений, а то я б вмер від заздрощів.

— Ти щось сьогодні зовсім не про те думаєш, краще б подумав над нашим останнім замовленням, клієнти дуже прискіпливі, хочуть щоб усе було на найвищому рівні. – Відповів я, та все ж мимоволі, простежив за стрункою фігурою, що віддалялась. Брюнетка була одягнена в легке голубе плаття, і в мене виникло стійке враження що я вже десь бачив її, от тільки де не міг пригадати.

День швидко добіг кінця. Понеділок завжди важкий день, і цього разу не став винятком. Рекламне агентство отримало кілька нових замовлень, і потрібно було багато зробити, домовитись про зустрічі з замовниками, обговорити з колективом роботу над новими проектами, підписати купу паперів. Ще й якась молода письменниця замовила рекламу своєї книжки, та так і не з’явилася в офіс, щоб підписати договір, і домовитись про деталі.

Під кінець дня я був знесилений, і хотів чим швидше потрапити додому. Тож застрибнув в машину я направився додому, та чим ближче і під’їжджав тим більше в мені наростала якась незрозуміла тривога. А повернувши на вулицю, до свого дому, я побачив швидку, що виїжджала з двору, а потім натовп що стояв біля під’їзду, і декілька поліцейських машин. В голову почали закрадатись дурнуваті думки, а тривога розросталось все більше. Швидко вискочивши з автівки я побіг додому, навіть не звернув увагу чи закрив машину. Ліфт їхав нестерпно повільно, тож я побіг сходами. Маючи непогану фізичну форму, тричі на тиждень відвідував спортзал, і віднедавна ще й записався на плавання, та марафон сходами на десятий поверх вибив мене із сил. Перш ніж вийти на поверх був змушений хвилину постояти щоб відновити дихання, та і в боці сильно кололо що аж зігнувся пополам.

Перше що побачив, вибігши на поверх, були співробітники поліції, та кількох сусідів. Я аж обперся об стіну щоб встояти на ногах. Всі люди стояли біля нашої квартири, та серед натовпу я зміг розгледіти Оксану. В мене аж від серця відлягло, коли побачив що з коханою все добре, але що ж тоді тут сталося?

— Перепрошую, а що тут сталося? – Запитав у співробітника правоохоронних органів, підходячи ближче. Оксана побачивши мене кивнула, та продовжила розмову з іншим поліцейським.

— А ви власне хто будете? – насупився полісмен, з підозрою дивлячись на мене.

— Я тут живу, он в сімдесят дев’ятій квартирі, Олег Орестович Соколов, – показав документи полісмену, який з хвилину ретельно їх вивчав, після чого  повернув, пояснивши:

— Стався нещасний випадок, і ваш сусід, з квартири навпроти загинув. Ви добре його знали?

— Антона? Та не дуже, вітались при зустрічі, але ніколи толком не розмовляли, а як він загинув? – відповів я в легкому шоці, тільки зранку ж бачив Антона, був живий, здоровий. Ще хвалився що підчепив нову дівчину.

— Все вказує на те що він випав з вікна, але слідство ще ведеться, і розглядають всі можливі версії. Ви знали що громадянин Кравченко був одружений, і мав трьох дітей?

— Ні, вперше чую, я думав він холостяк, мало не щотижня бачив його з новою дівчиною, – така новина мене справді здивувала, я звісно знав що Антон живе тут періодично, та щоб у нього була родина, ніколи б не повірив.

— І те що квартиру цю він орендував, припускаю ви також не знали? – як мені здалося поглянув на мене з підозрою полісмен, щось занотовуючи в блокноті.

— Це я якраз знав, знайомий з хазяйкою квартири, я живу в цьому домі вже сім років, а Антон заїхав років три тому, якщо не помиляюсь. Невже ви припускаєте що це вбивство? – поставив я пряме питання, не розуміючи, для чого весь цей допит якщо Антон випав з вікна?

— Не можу нічого сказати. – відповів полісмен фразу, неначе знав її на пам'ять, і продовжив ставити свої питання.

Поліцейські ще деякий час опитували усіх сусідів, і вже потім самі сусіди, між собою обговорювали те, що кому вдалося дізнатись. Я теж вступив в дискусію, та більшість з того що говорили інші було схоже на видумки. За словами баби Раї, що жила поверхом нижче, акурат перед смертю Антона бачили з якоюсь дівчиною, та ніхто не міг пригадати як вона виглядала. Також, хтось чув, що в квартирі поліція знайшла накритий стіл на дві персони, і дві склянки з вином. Але квартира була замкнена з середини, тож на момент смерті Антон був сам, і випав з вікна, мабуть будучи на підпитку. Версій про те хто його міг вбити теж було багато, одні казали що це дружина, нарешті дізналась про його походеньки і так помстилась, інші казали що це якась незадоволена коханка. Сам же я схилявся до офіційної версії що це нещасний випадок.

А вже через два дня справу офіційно закрили, підтвердивши що стався нещасний випадок. І все повернулось у своє русло, всі швидко забули про трагедію, знайшовши нову тему для пліток, і обговорень.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.