Прокляття Базурте

Я просидів ще мабуть з годину, під реанімацією, борючись зі сном. Двічі стан Василя перевіряла медсестра, та кожного разу, як я питав, вона лише хитала головою і казала, схоже завчену фразу «Без змін».

Щоб хоч якось відволіктись я вирішив переглянути папери з папки, що мені залишила Вероніка. Там було багато вирізок з газет, виписок з різних статей, і купа різної інформації, в якій, зізнаюсь чесно, не мав жодного бажання розбиратись. Але було там і кілька аркушів написаних Веронікою, в яких вона систематизувала усю зібрану інформацію, подавши в зрозумілому логічному, і хронологічному порядку. От любив  за це Вероніку, завжди якісно виконувала любу роботу за яку бралася. Тож вмостившись зручніше, наскільки це було можливо, поринув у читання історії браслета.

Прокляття Базурте

Історія браслета з рубінами бере свій початок в сімнадцятому столітті, виконаний відомим ювеліром Родеріком Бухінвальд. Браслет входив в колекцію «Подих весни», хоч фактично ніколи не числився в ній. Родерік Бухінвальд виконував приватне замовлення, для члена королівської родини, це був набір прикрас зі срібла і рубінів, виконаних так, що складалося враження неначе це справжні квіти, а не коштовності, створені природою. Над комплектом майстер працював більше року, із залишків матеріалів створив браслет, в тому ж стилі, що й весь набір, який подарував своїй єдиній доньці.

Після завершення роботи Родерік Бухінвальд повертався з дружиною у свій маєток, коли на нього було здійснено напад. Хтось знав що ювелір перевозив чималу суму грошей, і влаштував засідку посеред лісу, в результаті чого ювелір з дружиною загинули.

Маргаретта Бухінвальд, перша власниця браслета, осиротіла у віці шістнадцяти років. Юна дівчина була неспроможна самотужки керувати великим маєтком батька, тож прийняла пропозицію, від на двадцять років старшого, герцога Ріхарда Базурте. Після одруження на юній Маргареті герцог взяв управління маєтком і рештою спадку дівчини в свої руки.

Спочатку життя молодят складалося добре, юна герцогиня була щасливою. Та Ріхард, будучи старшим за дружину, почав ревнувати її, боячись, що вона може проміняти його, на когось молодшого. Герцог почав стежити за дружиною, і одного разу його підозри отримали підтвердження. Ріхард застукав Маргарету в ліжку з молодим конюхом, і в пориві праведного гніву вбив коханця. Герцогиня Маргарета від сорому і горя звела кінці з життям, викинувшись з найвищого вікна родового маєтку, і померла у віці двадцяти одного року.

Герцог Базурте поховав молоду дружину, а браслет з рубінами залишив на пам'ять про кохану. Через рік він одружився знову, і подарував прикрасу на весіллі новій дружині, молодій вдові Вільгельміні Думській. Через кілька днів, після весілля, слуги герцога почали шептатись, що бачать вечорами як коридорами маєтку ходить покійна герцогиня. А ще через якийсь час герцог Ріхард збожеволів, розповідаючи що його покійна дружина Маргарета приходить до нього ночами, в результаті герцог викинувся з того ж вікна, що й Маргарета.

Герцогиня Вільгельміна ще чотири рази виходила заміж, і кожного разу події повторювалися, спочатку починали помічати молоду дівчину, в голубій сукні, після чого черговий чоловік герцогині, гинув при загадкових подіях. Також гинули численні залицяльники герцогині, ласі її чималих статків. В результаті Вільгельміна отримала славу чорної вдови, і переїхала в заміський маєток, де і прожила решту життя, виховуючи доньку Ізабеллу, народжену в останньому шлюбі.

На свої шістнадцять Ізабелла успадкувала браслет з рубінами, від матері і варто було дівчині одягти його, як історія повторилась, знову появилась загадкова дівчина в голубій сукні, яку тепер бачили навіть вдень. Ізабелла успадкувала не тільки браслет, але і долю матері, тричі овдовівши одразу після весілля. Саме Ізабелла запідозрила що це все не просто так. Дівчина подарувала браслет подрузі, не сказавши про свої підозри. Незабаром Ізабелла одружилась, і щасливо прожила життя з чоловіком. А от новій господині браслет приніс нещастя, жінка втратила чоловіка, і двох братів, які загинули при загадкових обставинах.

Так срібний браслет з рубінами, розпочав свою криваву історію. Кожна нова власниця втрачала чоловіка чи коханця, і так тривало поки вона не позбувалась проклятої прикраси. Пізніше історик і ізотери Вільгельм Мікеас, до якого випадково потрапила прикраса, зміг описати природу прокляття, вивчивши історію браслета. Саме він першим назвав прикрасу браслетом герцогині Базурте, з якої все почалося. За припущеннями Вільгельма ( які проте мали певне підґрунтя, якщо звернутись до історії браслета) прокляття полягає в тому, що герцогиня Базурте, померши неприродною смертю, не змогла змиритись з цим, і її душа прив’язалася до улюбленої прикраси. Неупокоєний дух звинувачує у своїй смерті чоловіка, і тому мститься кожному чоловіку нової власниці браслета. Таким чином кожна жінка, що одягне браслет незабаром овдовіє, або втратить коханого, як було з самою герцогинею за життя, коли її чоловік вбив коханця. Єдиний спосіб зупинити прокляття, на думку Вільгельма, це позбутися прикраси, і чим швидше тим краще.

Окрім тексту в папці ще було декілька роздрукованих світлин, на перших трьох був зображений браслет Оксани, а я і не здогадувався що в цієї дрібнички може бути така кривава історія. Але на останній світлині, зробленій схоже з якогось старого портрету, була зображена молода дівчина в вільній голубій сукні, і розпущеним чорним волоссям. На руці, в дівчини красувався витончений срібний браслет, і вигляді квіткових бутонів, інкрустованих рубінами. А під світлиною було написано: Маргарета Базурте.

Я ще раз придивився до обличчя на світлині і мені здалося, що я вже десь бачив її. Та це ж смішно, дівчина померла багато років тому, як я міг бачити її? Та я над цим надто не задумувався, заглибившись у вивчення інших документів, пов’язаних з браслетом. Там в основному були названі колишні власники браслета, і те які нещастя їх спіткали. В багатьох випадках смерті були досить звичними, на мою думку, нічого такого надприродного, щоб пов’язувати це з прокляттям. Та було кілька смертей, що не мали жодного логічного пояснення. Як наприклад одного чоловіка знайшли у замкненій квартирі з відрізаною головою, а іншого в домі розірваним на частини, і там і там не було жодних слідів, що б вказували на ще чиюсь присутність.

Читання цих жахіть, не надто піднімало настрій, під дверима реанімації, де зараз мій найкращий друг боровся за життя. Та завдяки цьому я не засинав. А ближче до дев’ятої в лікарню прийшла Оксана.

— Ти як, а Василь? – запитала, міцно обійнявши мене, – пробач що не приїхала раніше, від ліків проспала цілу ніч, а як прокинулась, і побачила записку, одразу приїхала сюди.

— Нічого страшного, – відповів я, щасливий що Оксана поруч, – Василь потрапив у аварію, щось там не впорався з керуванням, чи щось таке. В нього серйозні травми, був крововилив, і лікарі провели операцію. Тепер от чекаємо коли він прийде до тями, якщо взагалі прийде.

— Не говори так, він точно викарабкається, – заспокоювала мене Оксана, точно так само як я ще недавно заспокоював Вероніку, – думаєш він просто так залишить тебе зі мною, і упустить шанс подіставати мене.

— Яка гарна картина, – почули ми знайомий голос, і поглянувшись побачили Маргариту, що стояла скривившись у зневажливій посмішці. А я не міг повірити власним очам, Маргарита була як дві каплі води схожа на Маргарету Базурте, з тої світлини. Хіба таке може бути? Я ще розумію обличчям, можливо якась далека родичка. Але дівчина зараз була навіть в такій самій голубій сукні, і розпущеним чорним волоссям, аж я затрусив головою, щоб переконатись що це не видіння.

— О, Маргарито, і ти тут, – привітно кивнула Оксана, не помічаючи ворожості в погляд нашої сусідки.

— Та от, приїхала перевірити, чи Василь бува ще не вмер, – відповіла Маргарита з якоюсь насмішкою в голосі, що починало злити мене, – та бачу ще ні, шкода.

— Що тобі тут треба насправді? – вскочив я на ноги, злякавши Оксану, що тепер з острахом переводила погляд від мене до Маргарити. – Ти вчора поїхала з ним, і тепер він в реанімації, зізнайся ти щось зробила так?

— Знаєш, я думала ти будеш розумнішим, – ухильно відповіла дівчина, і затримала свій погляд на папці, що я, ще хвилину тому, читав, – вже навіть пазли почав збирати, та нажаль не тієї мозаїки.

— Що ти таке верзеш? – простежив я за її поглядом, і до мене почало доходити. Схоже Маргарита божевільна, не знаю чи справді вона нащадок герцогині Базурте, але явно що вона несповна розуму. Мабуть вірить в прокляття, яке сама й виконує, вбиваючи людей, вважає себе привидом герцогині, он і вдяглась точно як вона. Саме про цю гру вона мені натякала, а я тоді не зрозумів.

— Вже краще, та все одно не те, – посміхнулась зловісно Маргарита, неначе читала мої думки, а я витяг телефон щоб викликати поліцію, та мобільний чомусь зовсім не хотів вмикатись, – Давай я краще розповім тобі одну історію.

— Що взагалі відбувається, – розгублено стала біля мене Оксана.

— О, не переймайся люба, зараз я все поясню, – від Маргарити віяло холодом, і погляд, спрямований на Оксану, був як в хижака, що побачив свою жертву. – Жила на світі дівчинка Оксана, і її хлопець Ігнат. Вони дуже любили одне одного, але жили бідно. Тоді Ігнат запропонував Оксані провернути одну аферу, знайти багатого дурника, закохати його в себе, і одружитись з ним. А потім, при розлученні, можна буде відсудити чималеньку суму грошей, а якщо з цим дурнем щось станеться, то все майно перейде у спадок. Ігнат сам запропонував такий план, та потім був проти, хотів відмовитись, але Оксана вирішила все взяти в свої руки, і довести аферу до кінця. То як Оксан, нікого не нагадує?

— Про що вона говорить? – повернувся я до коханої і побачив сльози на її очах, і перелякане обличчя. – Оксано скажи що це все неправда, – промовив я сам не вірячи що питаю, все ще вірячи що це просто чергова витівка Маргарити, та вигляд Оксани говорив красномовніше за неї.

— Пробач, – тихо промовила Оксана опустивши погляд.

— Ні, це не правда, скажи що це неправда! – затрусив я жінку, схопивши за плечі, ще хвилину тому я безмежно довіряв їй, а тепер я навіть не знав що думати, більше не знав хто переді мною. – Чому ти мовчиш, скажи вже щось.

— Мені боляче, – вирвалась Оксана з моїх рук і відступила на крок. Вона поглянула на мене поглядом, що молив про прощення, такий рідний і коханий, і від цього моє серце стислось від болю. А Оксана глибоко вдихнувши почала свою розповідь:

—  Спочатку все було саме так, ми з Ігнатом ледь зводили кінці з кінцями, грошей зовсім не хватало. В Ігната ще були старі борги. Він колись займався професійно плаванням, виступав на змаганнях. От на одному такому змаганні його намагались підкупити, щоб він програв, але Ігнат був впертим, він виграв, а один кримінальний авторитет втратив великі гроші на ставці. Цей борг повісили на Ігната, і змусили сплачувати, коли до нас в черговий раз прийшли кредитори я наважилась на цей крок…

— Чекай, тобто це той самий Ігнат, наш тренер з плавання? – Перебив я Оксану, починаючи складати в голові пазл. Я давно помічав, що вони якось дивно дивляться одне на одного, та раніше навіть не припускав, що правда може бути такою.

 — Так, це був він, – відповіла Оксана, із сльозами що текли по її очах, та я більше не піддавався на її сльози, зрозумівши що не знаю абсолютно нічого по жінку, що стоїть переді мною. – Це було гидко, брехати тобі, та іншого виходу в мене не було. Та поступово, я закохалась в тебе, я так і сказала Ігнату, хотіла його кинути, і залишитись з тобою…

Я слухав пояснення Оксани і не вірив в те що чую. Вона була жінкою заради якої я був готовий на все, коханням всього мого життя. Та для неї я був лише гаманцем, способом розрахуватися з боргами А зараз ще стоїть і розказує що покохала, неначе я повний ідіот, і далі буду вірити в усі її брехні. Невже вона вважає, що я зможу прийняти її, після всього що дізнався. Мені було дуже боляче, неначе моє серце вирвали з грудей, і зараз я не хотів бачити Оксану, мені потрібен був час щоб усе обдумати, тому я сказав:

— Іди геть, забирайся звідси, – це було важко, та я не знав що можу зробити, якщо Оксана залишиться поруч, зараз мене переповнював гнів і я не хотів зробити, чи сказати того про що потім пошкодую.

— Але я…– почала щось говорити Оксана, та я перервав її.

— ЗАБИРАЙСЯ ЗВІДСИ! – прокричав я, втрачаючи контроль.

Оксана здригнулася від мого крику, ще ніколи я не підвищував на неї голос. В коридор виглянула Медсестра, нагадавши що це лікарня, а не місце для з’ясування стосунків. Розвернувшись Оксана пішла в сторону ліфта, а я дивися їй в спину, і моє серце стискалося від болю, я навіть вже збирався окликнути її, наздогнати. Я розривався між гнівом і любов’ю, які зараз відчував до Оксани, і не міг з впевненістю сказати чого було більше. Так, я слабохарактерний, та зараз я не хотів втрачати ще й Оксану, залишатися зовсім самим, і в той же час я не хотів її бачити.

— І це все? – пролунав голос Маргарити, а я аж здригнувся, зовсім забув про те, що вона тут, – я думала, ти якось покараєш її за зраду і обман. Та схоже знову доведеться брати все в свої руки.

Я хотів щось сказати, та прямо на моїх очах Маргарита розчинилася в повітрі, а я стояв як вкопаний з широко відкритими очима. А тоді почув сміх, моторошний, пронизливий сміх, що лунав з кінці коридору, зі сторони ліфтів. Повернувши голову я побачив, як прямо з повітря появляється Маргарита, чи хто вона така, і кладе руку на ліфт, в який хвилину тому сіла Оксана. Я надто пізно зрозумів що мало статися, а Маргарита подарувавши мені переможну, задоволену посмішку, провела рукою по ліфтові. Все довкола неначе завмерло, а тоді почувся скрегіт металу і страшний гуркіт що підняв на ноги всю лікарню.