Прокляття Базурте

Повернувшись з роботи я застав пусту квартиру, і записку від Оксани:

«Привіт коханий, я буду пізно, подруги запросили на виставку, в галерею і я не змогла відмовити. Ну добре, я не хотіла відмовляти,раз взяла вихідний то потрібно використати його по повній. Вибач, вечерю не встигла приготувати, але ти щось собі замовиш.

Цілую.

Люблю Оксана.»

«А я і не сподівався на вечерю»

Подумав, посміхнувшись до себе, до того, що Оксана зовсім не готує, я давно вже звик і змирився. Вирішив спочатку прийняти душ. День був дуже довгий, заміну Майку ми ще не знайшли, тож усі фотосесії лягли на мої плечі. А ще ця клята Маргарита Базур, щоб вона провалилась, цілий день працювали над її замовленням. Я навіть зняв людей з інших проєктів, та все одно не встигли, і таки доведеться завтра виходити на роботу.

Після душу,  я хотів подзвонити в службу доставки, голодний був як вовк, та спершу душ. Зайшовши в ванну, швидко роздягся і ступив під гарячі струмені води, кілька разів чередуючи їх з холодними. Такий контрастний душ чудово розслабляв, змиваючи втому і всі турботи, і проблеми. Я настільки розслабився, що не одразу почув як в двері подзвонили, звук до мене доходив неначе звідкись здалеку. В Оксани були ключі від квартири, а більше я нікого не чекав, тож вирішив проігнорувати непроханого гостя. Та не пройшло і кількох хвилин, як в двері хтось нетерпляче став грюкати.

«Ну от що за люди, якщо ніхто не відкриває, значить нікого нема дома»

Подумав я, прислухаючись до стукоту в двері, звук був таким, неначе ногою хтось копав. Так не хотілось вилізати з під теплих струменів води, що омивали моє тіло, та цей непроханий гість вже починав реально дратувати.

— От чорт, – вилаявся я, пригадавши що не вимкнув світло на кухні, а це означало, хто б там не був за дверима він точно знав що вдома хтось є.

А між тим в двері грюкали все сильніше, я навіть злякався що двері можуть не витримати такого напору. Роздратовано вимкнувши воду, я виліз з душової, злий як чорт, і готовий прибити любого хто зараз опиниться за моїми дверима. Я навіть не обтерся, просто накинув махровий рушник довкола стегон, поспішаючи до дверей.

Відімкнувши замок, я рвучко потягнув двері на себе, вже приготувавши порцію добірної лайки, та так і вкляк з відкритим ротом. На моєму порозі стояла перелякана молода дівчини, в одному коротенькому шовковому халаті, з голубими квіточками. Дівчина нервово намагалась обтягнути халат одною рукою, ніби він від цього міг стати довшим, а іншою притримувала халат на грудях.

— Вибачте будь ласка, що так турбую, та не могли б ви мені допомогти? – запитала брюнетка, провівши по мені оцінюючим поглядом.

Вода з мокрого волосся скапувала мені на очі, від чого перед очима все розпливалось. Я нервово витер мокре обличчя долонею, все ще вважаючи що це все мені привиділось. Та дівчина не зникла, і все так само стояла в коридорі, присоромлено прикриваючи те, що не вміщалось під коротеньким халатом. Моє мовчання вона схоже сприйняла по своєму, тож промовила:

— Я недавно переїхала в квартиру навпроти, – кивнула вона на квартиру покійного Антона, – і там чомусь вимкнулось світло, а я дуже боюся темряви, просто паніка починається. От вискочила з дому як ошпарена, в чому була, аж самій соромно. Не могли б ви поглянути що там з тим світлом?

— Так, звичайно, – розгублено протягнув я, навіть не думаючи відмовляти, хоч я не електрик, і коли подібне стається вдома я завжди викликаю майстрів, а не ремонтую все сам. Та зараз, все здавалось якимось нереальним, слова брюнетки доходили до мене дуже повільно, я вже навіть зробив крок в коридор, коли протяг нагадав мені про те, в чому я зараз стою, – ой, дайте хвилинку, я тільки щось накину.

— Будь ласка, не йдіть, мені так страшно, – перехопила мене за руку дівчина, не давши зайти додому, – я впевнена що це справа кількох секунд, пробки мабуть вибило.

Мабуть іншим разом я таки повернувся б додому, щоб хоч штани надіти, та зараз, поглянувши в темні очі дівчини, що дивились на мене молячи про допомогу, я не зміг відмовити. Неначе в мене відключився здоровий глузд, і я лише поправив рушник, єдине що на мені зараз було, і ступив у коридор, зачиняючи за собою двері.

Правда потрапити в квартиру незнайомки виявилась ще та проблемка, двері заклинило, і я витратив кілька хвилин перш ніж зміг їх відкрити. А одразу за дверима починалась суцільна темрява. Лічильник з пробками мав бути одразу в коридорі, як і в моїй квартирі. Років два тому ми всім будинком поміняли лічильники, встановивши персональні в кожній квартирі. Тож повільно ступаючи в цілковитій темряві я став шукати щиток на стіні. Через кілька кроків я відчув металеву коробку, зупинившись щоб обережно ввімкнути пробки, та мені в спину врізалось тендітне тіло.

— Ой, – скрикнула дівчина від несподіванки, – вибачте.

Звісно лізти в повній темряві в електрощиток не найкраща ідея, та вибору не було, дівчина виглядала настільки наляканою, що в мене навіть не виникало думки щоб залишити її і піти за ліхтариком. Та операція пройшла успішно, з гучним клацанням я натиснув на два перемикачі, і на мить осліп від яскравого світла, і хто додумався прикрутити настінну лампу одразу біля щитка.

Перед очима все пливло, та сфокусувавши нарешті погляд я побачив свою нову сусідку, що вдячно посміхалась, вже не прикриваючись руками, від чого її халат надто сильно розпахнувся, спокусливо манячи шикарним декольте.

— Ну що ж, світло у вас тепер є, тож я мабуть піду додому, а то тут трохи вітряно, – спробував я пожартувати, а сам не відірвати погляд від надто оголених, хоч все ще прикритих грудей, що так і манили до себе. Та зібравши волю в кулак, я таки зміг відвести погляд, і вже було ступив до дверей, як почувся гучний тріск, і звук розбитого скла.

Брюнетка, від страху притислась до мене, а я завмер як вкопаний, відчуваючи зараз наскільки тонкий на ній халат. Довго я б так не витримав, тож акуратно відсторонивши її, пішов подивитись що то був за звук. У вітальні і спальні, від скачка напруги лопнули лампочки, і тепер світло горіло тільки в коридорі і на кухні. Я сказав про це дівчині, а вона одразу ж вмовила мене замінити лампочки, нагадавши що страшенно боїться темряви. Що лишалось робити, я не міг їй відмовити, до того ж моя ляклива сусідка вже витягла драбину, і добула кілька нових лампочок, неначе була готова до такого повороту подій.

У вітальні заміна лампочок пройшла без пригод, я трохи хвилювався через рушник, боявся щоб він не злетів, та перший тестдрав драбини пройшов успішно. Мабуть через це я втратив пильність і коли потягся до люстри в спальні зробив необережний рух, і мало не звалився з драбини. Сусідка що притримувала драбину, і підсвічувала мені ліхтариком чомусь змістила промінь світла кудись вниз. Тримаючись за люстру, і стоячи на хиткій драбині, я опустив погляд і вдруге мало не впав. Я стояв в усій красі, поки рушник лежав на підлозі, а брюнетка, під променем ліхтаря, не соромлячись розглядала мене. Ідіотська ситуація складалась, я не міг миттєво прикритись бо одразу ризикував звалитись, але і стояти в костюмі Адама  теж не міг.

— Не рухайся, а то впадеш, – промовила брюнетка, коли я спробував спуститись з драбини, відійшовши від ступору. Дівчина повільно обійшла драбину, підняла рушник і акуратно, я б навіть сказав ніжно, огорнула мене, надійно закріпивши рушник на талії, щоб він знову не злетів. Кілька разів її руки торкались моєї шкури, і в ці короткі моменти моїм тілом неначе струм пробігав. – Ну от і все, можеш спокійно міняти лампочку.

Ох, як я вже шкодував що взагалі відкрив цій брюнетці двері. Швидко замінивши лампочку, я просто злетів драбиною вниз, притримуючи рушник, і хотів якомога швидше покинути чужу квартиру, не хватало ще щоб мене тут хтось побачив. Як потім Оксані все буду пояснювати? Згадка про Оксану відізвалась теплом у серці, так, я кохаю тільки її, і більше ніхто мені не потрібен.

— А в костюмі ти виглядаєш інакше, – вивела мене з роздумів брюнетка, спантеличивши такими словами. – Пробач що перейшла на ти, та думаю після того що тут було це вже можна.

— Так, нічого, – якось дурнувато я усміхнувся, придивляючись до сусідки, і нарешті згадав звідки вона мене знає, от же ж біда на мою голову, ще й по сусідству живе. – А тебе в домашньому халатику зовсім не впізнати, Маргарито.

— Справді, а я думала мені личить, – покрутилась переді мною дівчина, оглядаючи себе. – Послухай, мені дуже не зручно за всю цю ситуацію, я б хотіла якось віддячити тобі. Ти вже вечеряв, в мене якраз борщ зварився, сама хотіла сідати їсти, коли світло пропало.

Я хотів відмовитись, було страшенно незручно через те що я тут хвилину тому був голяка, до того ж Маргарита була клієнткою, а я звик мати з клієнтами виключно ділові стосунки. Та мій шлунок в самий непідходящий момент вирішив нагадати про те, що я сьогодні навіть не обідав.

— Це просто вечеря, не бійся, приставати не буду, – пожартувала Маргарита весело посміхнувшись, і пішла на кухню.

Мені було дуже незручно, ситуація нетипова, але їсти і справді страшенно хотілося, і якщо обирати між домашньою їжею, і ресторанною вибір був очевидним. Окрім того остаточно прийняти рішенні допоміг просто божественний аромат, що почав ширитись квартирою. На кухні мене вже чекала тарілка запашного борщу, глянувши на яку мій рот одразу ж наповнився слиною. Я сам не очікував, що аж настільки голодний, поки не спробував борщ Маргарити. Після першої ложки я просто накинувся на тарілку, забувши про всі правила пристойності. За лічені хвилини я спорожнив першу тарілку, і одразу ж попросив добавки. Навіть не знаю звідки набрався тої наглості, мабуть все вкупі так співпало, я давно не їв нічого домашнього, був страшенно голодний, і борщ Маргарити, ніде правди діти, був неймовірно смачним.

— Люблю дивитись як чоловік їсть зі смаком, – промовила Маргарити, сидячи навпроти мене, за кухонним столом.

— Пробач за це, – нарешті отямився я, спорожнивши другу тарілку, – в тебе справжній кулінарний талант, ніколи не пробував нічого смачнішого.

— Дякую, мій колишній теж так казав, а потім я дізналась що він зраджує мене з усіма підряд. – Маргарита, що до цього весело спостерігала за мною, вмить посумнішала, від сумних спогадів в неї навіть виступили сльози.

Дивлячись на таку зараз беззахисну, засмучену Маргариту в мене виникло непереборне бажання пригорнути її до себе, заспокоїти, захистити від усього світу. Ох щось не про те я став думати, мотнувши головою відігнав від себе ці недоречні думки, рішуче встаючи з-за столу. Правда встав я надто різко, і знову залишився без рушника, та це тільки підтвердило те що я тут засидівся.

— Дякую за смачну вечерю, та я вже піду додому.

— Шкода, думала ти складеш мені компанію ще трохи, – промовила із сумним обличчям дівчина, та як мені здалося, в її голосі вчувалось роздратування.

— Можливо іншим разом, – видавив я із себе усмішку, вся ця ситуація чим далі тим дивніше виглядала, щось у цьому всьому мене непокоїло, та що саме я не міг пояснити.

Маргарита провела мене аж до дверей, і саме тоді, як я виходив з її квартири, з ліфту вийшла Оксана. А я так і завмер як вкопаний, подумки вже прощаючись із життям. Тут навіть не варто було намагатись щось пояснити, точно не повірить, ох і вляпався я.

— Дай вгадаю, – промовила Оксана, підійшовши до нас, – в сусідки перегоріла лампочка, і ти зголосився її замінити. І як, потрапив в цоколь в темряві?

— Я йому фонариком підсвітила, – невимушено промовила Маргарита, ніби не розуміючи що ходить по краю леза.

— Ти диви, а вдома завжди своїми силами обходиться, – зобразила здивування Оксана.

— Так вдома він вже знає кожен сантиметр, а тут все дещо інакше, – все так само спокійно говорила Маргарита.

— Люстра може і нова, – промовила Оксана, змірявши пронизливим поглядом Маргариту з голови до ніг, – хоча, де там, вже з пробігом, але цоколь такий самий.

— Знаєте як кажуть, не важливо яка люстра чи цоколь, головне щоб лампочка ввійшла, – схрестила руки на грудях Маргарита, посміхнувшись з викликом.

— Головне щоб лампочка світилась, – так само посміхнулась Оксана.

Я стояв між двома жінками, нервово вчепившись за рушник, і тільки переводив погляд з однієї на іншу, не знаючи що робити в такій ситуації. Ця їхня дивна перепалка збивала з толку, і я не розумів це вони так сваряться, чи обговорюють лампочки і люстри? Хоча це краще, ніж те до чого я приготувався тільки побачивши Оксану. Думав вона закатає скандал, приб’є мене з Маргаритою, чи закриється в квартирі, як тоді в басейні. А тут стоїть, спокійно розмовляє, хоча, якщо подумати це насторожувало ще більше.

— А ти чого вилупився? – звернула на мене увагу Оксана, поглянувши спопеляючим поглядом, під яким я весь аж зжався. Та попри мої побоювання, Оксана раптом переглянулась з Маргаритою, і жінки дзвінко розсміялися, а я так і стояв нічого не розуміючи.

— Бачив би т зараз себе збоку, – через сміх промовила Маргарита.

— Справді Олег, в тебе такий переляканий вигляд, – сміялась Оксана, і все ще через сміх пояснила, – не переживай так, ми з Маргаритою вже познайомились, сьогодні вдень, розговорились, вона класна. Ти знав що вона письменниця, правда круто. Загалом Маргарита попередила мене що користувалася тобою трохи.

До мене не одразу дійшли слова коханої, та головне я зрозумів, ці дві подружки розіграли мене. Не був би я зараз в одному рушнику всипав би обом по перше число. Та не хотів в разі чого ще більше осоромитись.

 – Дуй додому а то інструменти простудиш, а нам сьогодні ще теж потрібно пару лампочок поміняти. – Підморгнула Оксана новій сусідці і погнала мене в спину додому.