Не маю більше

Перечитай мої вірші.

Вони ж про нас.

Хіба не бачиш?

Що тисне каменем в душі?

Чому так зараз гірко плачеш?

Молитви витерті до дір,

дощенту, начисто.

А треба?

Коли на волю рветься звір -

так важко думати про небо.

Я жив гріхом, творив в гріхах,

Моя вина в тім - неосяжна.

Й коли тримаю все в руках -

для мене ти лиш недосяжна.

В моїй свічі ледь тліє гніт.

Я хочу вирватись з полону,

але міцний колючий дріт

вже впився в кров і п'є, солону.

Нікому, чуєш?! Ні душі

я не писав таких історій...

Ось олівець, на, допиши,

яким я став в своєму горі;

яким я був; як стільки літ

в мені жила й росла провина;

яким жорстким стає цей світ,

коли Ти справді є - людина.

Я знав любов. Тому й спішив

дійти з тобою аж до краю.

Перечитай мої вірші.

Я більш нічого і не маю.