Гуси-гусенята

Гулянка, з нагоди відкриття симпозіуму на Валдаї, була тривала, бурхлива і багатослівна. Гості багато пили і нюхали, пили і нюхали та славили царя мокшандії, а скінчилася гулянка, як завжди, банальним важким похміллям та втратою зв’язку з реальністю. З перепою у царя страшенно боліла голова, марудило, а в шлунок немов закинули гарячу картоплину, хотілося пити. Під рукою розсолу не було і рука потяглася до графина з валдайською водою. Цар пив з жадобою, великими ковтками, як останній раз, доки не знудило. Трохи оговтавшись він почув свій внутрішній голос, котрий наполегливо підказував, що клин вибивають клином. Рука, намацавши недопиту пляшку з оковитою, налила в склянку рівно стільки рідини, скільки може випити людина за один ковток, щоб, не приведи господи, не вчути її ні запаху, ні смаку. Цар випив, крякнув і ледь донісши голову до подушки знову втратив зв'язок з реальністю.

Йому в котрий раз привиділося, що він, голий-голісінький, стояв у Києві на Майдані та щосили розмахував своїм триколором. Навкруги, видимо-невидимо, повитріщалися на нього козаки-запорожці у вишиванках, у широченних червоних шароварах, з закрученими за вухом оселедцями й вусами, що звисали аж до грудей. Натовп козаків, замість того щоб співати «Боже царя бережи» – вигукував хором скоромовку:

«Голий, голий, дурнуватий – ти як фюрер біснуватий», та кидали в царя курячі яйця. Він потішно намагався ловити їх та складав у кошик, аби нагодувати мокшанців на прийдешні свята.

Цар прокинувся у холодному поту. Він все ще не міг прийти до тями, а рука сама зрадливо, потяглася до пляшки з оковитою.