День Кохання

Спочатку їй важко було зрозуміти, що відбувається. Було досить високо і те, що було внизу нагадувало метушню рожевої маси. Та коли вона придивилась, то раптом почала розрізняти окремих людей, що в якомусь божевільному екстазі розривали одежу один на одному. Через мить всі люди на вулиці перетворились у місиво голих тіл…

– Не дивись туди! – різко сказав Кір, відтягнувши її від стіни. – Нам треба поспішати!

– Що це? Що вони роблять? – ошелешено белькотіла Квітка.

– Заспокойся! Ти знаєш, що вони роблять, – Кір взяв її обличчя в свої руки. – Зосередься. Нам треба йти. Часу обмаль.

– Гаразд, – видихнула вона.

Далі вони знову стрибали з джетпаком. Кір говорив якісь настанови, але Квітка майже не чула його. Її свідомість була наче в тумані.

Нарешті, вони дісталися летовища. Кір покрутив щось у дверцятах одного з мінільотів і вони залізли всередину. Тоді він почав щось швидко набирати на панелі керування і через кілька секунд Квітка почула гул двигунів. Але тільки но вони рушили з місця, як раптом двигуни заглохли і апарат сильно струснуло, мало не вклеївши їх обох у переднє скло.

Хтось ззовні відкрив двері і насмішкувато сказав:

– Виходьте, дітлахи! Прилетіли.

– Що вони з нами зроблять? – пошепки спитала Квітка, спробувавши змінити розташування рук у наручниках.

– Нічого доброго, – похмуро відповів Кір, втупивши погляд у протилежну стіну невеликої металевої камери.

– Але ж ми не зробили нічого поганого!

– Лише покинули місто і перелізли Стіну, – в його голосі прозвучала іронія.

– А це настільки страшно?

Кір нічого не відповів. Квітка глибоко вдихнула і наважилась запитати:

– То День Кохання – це гігантська оргія?

– Щось таке.

– Але навіщо? – шоковано спитала вона.

– Розумієш, на Ратумі важке життя, – неохоче почав Кір. – Весь час одні заборони та обмеження. І от є єдиний день на рік, коли все можна…

– Але невже у вас всі такі збоченці? Тобто, я хотіла сказати... – Квітка затнулась.

– Ні, звісно, – всміхнувся Кір. – Для цього і розробили еректин, розслабляючий наркотик зі збуджуючим ефектом. Щоб всі були, так би мовити, в одному настрої.

– Але ж це жахливо! – ошелешено промовила Квітка. – А як хтось не хоче?

– Не думаю, що в запалі свята це когось цікавить, – в голосі Кіра пролунав сарказм.

– А сердечки навіщо?

– Це одночасно і розвага для підняття настрою і маячки. Наприклад, подобається тобі дівчина… Або в твоєму випадку хлопець, – виправився Кір. – Ставиш йому сердечко. А потім, чим більше сердечок, тим яскравіший ти на мапі. Типу рейтингу популярності.

– Тож я… – Квітка подивилась на свої руки, з яких військові зрізали термопластик.

– Неймовірно популярна! – невесело всміхнувся Кір.

Двері камери неочікувано відчинились і всередину увійшли троє чоловіків.

– Ходімо, принцеса, – із сарказмом сказав той, що був попереду, і одним рухом підняв Квітку з підлоги.

– Не чіпайте її! – спробував кинутись до нею Кір, але другий військовий сильно штовхнув його назад до стіни.

– А то що? – глузливо спитав перший, що тримав перелякану Квітку за лікоть. – Не в твоєму становищі геройствувати, хлопче. Якщо будеш сидіти тихо, то може вранці й відпустимо, – він оцінююче глянув на дівчину і додав: – Особливо якщо ми знайдемо спільну мову з твоєю подругою…

– Не смійте цього робити! – схвильовано перебив його Кір. – Вона з Землі!

– Та ти що? – награно округлив очі військовий. – Таких казок я ще не чув. Хоча чому ні! Пограємо з нею у дівчинку з Землі, – і всі троє голосно зареготали.

– Квітко! Слухай мене! – швидко заговорив Кір. – Ні на що не погоджуйся, чим би вони тебе не залякували. Вимагай офіційної ідентифікації в присутності капітана блокпосту…

Сильний удар в обличчя одного зі службовців різко перервав його і непритомне тіло хлопця сповзло по стіні.

– Ні! – скрикнула Квітка.

– Заспокойся, красуне, – неприємно посміхнувся чоловік, що тримав її за лікоть. – Твоєму принцу треба відіспатись, бо щось він сьогодні забагато теревенить.

Квітка сиділа за столом, що був єдиними меблями у невеликій кімнаті. Вона досі не могла прийти до тями від того що сталося, але намагалася думати раціонально. Невдовзі зайшов вже знайомий їй військовий. За ним ще один і став трохи позаду, ближче до стіни.

– То що, красуне, поговоримо? – всміхнувся він, але Квітку аж пересмикнуло. – Чого ти так знервувалась? Я ж не вкушу.

Він налив воду у склянку, що стояла на столі і підсунув до неї.

– Розумієш яка справа, – дружньо почав він. – Ви зі своїм приятелем трохи порушили правила… – він виразно подивився на Квітку, але побачивши нерозуміння в її очах, продовжив: – Перетинання межі міста серйозне порушення, особливо під час свята. Але мені здається, що такій милій дівчині не варто сидіти місяць у камері, тільки за те, що вона поплелась за своїм хлопчиною, який задурив їй голову.

Він зробив багатозначну паузу і продовжив:

– Тож на честь свята, я пропоную менш суворий варіант, – хитро всміхнувся він. – Скажімо, ми проведемо з тобою виховну роботу, роз’яснемо як слід правила, а тоді вип’ємо всі разом по келиху чогось смачненького і ти підеш собі догулювати свято…

– Я вимагаю офіційної ідентифікації в присутності капітана блокпосту! – майже скоромовкою проговорила Квітка.

Обличчя чоловіка одразу стало жорстким:

– Тож по доброму ти не хочеш. Гаразд. Тоді от ще деякі аргументи, – він взяв у другого службовця планшет і, набравши щось на ньому, простягнув Квітці.

Вона подивилась на незнайомі символи, але зрозуміти, про що йшлося на екрані не змогла. Хіба що яскрава червона смуга на початку тексту не віщувала нічого доброго. Військовий уважно спостерігав за нею, а тоді роздратовано забрав планшет.

– Ти що, читати не вмієш? – здивовано спитав він. – Навіть, не уявляю з якого глухого кутка треба бути, щоб не вміти навіть цього. Хоча байдуже! З твоїм личком можна бути і неосвіченою. Тож, слухай! – і військовий поглянув на планшет. – Твій приятель має неабиякий “послужний список”, як для свого віку. Він займається контрабандою з вісімнадцяти років. І переправляє він не рідкісні цукерки з Малерона, як деякі, а новітнє озброєння. А це вже військовий злочин і місяцем у камері він не відбудеться. В кращому випадку, його чекають торієві копальні, а там довго не живуть.

Квітка вражено сковтнула. Чоловік глянув на неї, задоволений справленим ефектом, і продовжив:

– То до чого це я! Сьогодні свято і ніхто сильно перевіряти не буде. Тому я можу забути про оце все і записати йому лише дрібне хуліганство. І вже завтра вранці він зможе повернутись у місто і приєднатись до веселої гулянки, якщо… – він зробив паузу і знову виразно подивився на дівчину.

– Я вимагаю офіційної ідентифікації в присутності капітана блокпосту, – тремтячим голосом повторила Квітка.

– Бачу, ти не дуже цінуєш його життя, – паскудно посміхнувся чоловік. – А здавалося, наче він тобі небайдужий… – він на мить задумався, а тоді додав у бік свого напарника: – Що ж! Зробіть хлопцю веселу нічку, може й копальні не знадобляться…

– Не треба! Будь ласка! – не витримала Квітка. – Добре, я згодна…

– Бач, таки небайдужий, – всміхнувся він до напарника. – За таке щире кохання слід підняти келихи. Принеси нам щось смачненьке зі своїх запасів, а ми з нашою чарівною гостею знайдемо більш затишну місцинку.

Квітка йшла коридором як в тумані. Але вона зібралась з духом і спитала:

– З ним все буде гаразд?

– Звісно, люба, – службовець повернувся до неї і поблажливо всміхнувся. – Я – людина слова. Завтра вранці вже буде у твоїх обіймах цілий та неушкоджений. А ти за ніч наберешся трохи досвіду…

Дівчина зблідла, а військовий невдоволено скривився:

– Та годі тобі! Досить із себе незайманку вдавати, – він взяв її за наручники і підняв руки на рівень з обличчям. – Як ти збиралась проводити святкову ніч з от цим? – і він виразно поглянув на нагромадження сердечок. – Мабуть, заради цього й приїхала у велике місто!

Квітка нічого не відповіла і вони пішли далі. З кожним кроком в неї все більше підкошувались ноги, але їй хотілося, щоб коридор ніколи не закінчувався.

Раптом із сусіднього проходу почувся тупіт і їм назустріч вийшов цілий гурт військових. У того, що був попереду, форма відрізнялась від решти і була схожа на ту, яку вона бачила на першій військовій базі. Службовець, що вів її одразу відійшов в бік та відсалютував йому.

– Я вимагаю офіційної ідентифікації в присутності капітана блокпосту, – голосно викрикнула Квітка, коли військовий проходив повз нею.

Той одразу зупинився і суворо спитав:

– Хто це?

Службовець трохи зблід, але швидко відповів:

– Незначне порушення, капітане. Збирався відпустити на честь свята.

– Я спитав хто вона? – жорстко повторив капітан. – Дайте мені результати ідентифікації.

Квітка знову сиділа за столом, тільки тепер у більш просторому приміщенні. Крім стола там були ще шафа, диван, настінний екран та голографічна мапа. І пила вона тепер щось віддалено схоже на апельсиновий сік. В кімнаті зібралось ще семеро військових, напружено чекаючи результатів ідентифікації. Екран замерехтів і почав видавати дані.

– Мешканка планети Земля, – повільно почав читати капітан і по кімнаті пронеслося вражене зітхання. – Чекає на евакуацію. Абсолютна протекція. Сприяти на всіх рівнях. Код захисту – найвищий.

Квітка відчула, як всі погляди направились у її бік. Капітан блокпоста підійшов до неї і офіційним тоном промовив:

– Прошу вибачення, пані, за порушення протоколу моїми підопічними. Всі причетні до вашого затримання, отримають дисциплінарні покарання, – капітан грізно подивився у бік військового, що затримав Квітку і той аж просів під його поглядом, а тоді знову звернувся до дівчини: – Можете розраховувати на повне сприяння з мого боку.

– Дякую, – полегшено видихнула Квітка.

Він якось дивно подивився на її руки і спитав:

– Перепрошую, пані! У вас не виникло проблем з от цим? – і він кивнув на нагромадження сердечок, що покривали всі руки Квітки.

– Ні, я встигла дістатись Стіни ще до початку свята, – відповіла вона суттєво почервонівши і одразу додала: – Безпечно вийти з міста мені допоміг мешканець Кітума-17. Я б хотіла попросити, щоб його також звільнили.

– Звісно! Якщо він діяв в інтересах вашої безпеки, то покарання за порушення правил буде негайно знято.

– Перепрошую, капітане! – втрутився військовий, що затримав Квітку, мстиво поглянувши в її бік. – На жаль, хлопець має більш серйозні звинувачення. Контрабанда класу С – новітнє озброєння.

– А це вже військовий злочин, – погодився капітан. – На жаль, порушення такого рівня ми не можемо зняти. Але ми додамо в його справу пом’якшувальні обставини.

Кір ходив від однієї стіни до іншої і не міг знайти собі місця. Він не знав скільки часу був у відключці, але вже пройшла майже година, як він отямився. І весь цей час Квітка була у них… Він вже пробував бити у двері і кричати брудні лайки, в надії що хтось прийде його заспокоювати і може тоді він хоч щось дізнається про неї. Але в коридорах було порожньо.

Кір знав, що у нього самого серйозні проблеми, але це його зараз абсолютно не бентежило. Натомість, його мозок божеволів від однієї думки про те, що можуть зробити з Квіткою ті покидьки.

В коридорі почулися швидкі кроки і Кір зітхнув з полегшенням. Нарешті хтось почув його лайку.

– Мешканець Кітуму-17, Кір, – офіційно почав незнайомий службовець. – Вас звинувачено у військовому злочині проти системи Ратуму…

– Я знаю, – перервав його Кір. – Скажіть, що з дівчиною, яку затримали разом зі мною?

– Я не закінчив, – з натиском сказав військовий. – Закони Ратуму передбачають виправні роботи у торієвих копальнях.

– Незабутня відпустка в один кінець, – саркастично прокоментував Кір.

– Але з’явились нові обставини, – продовжив службовець, не зважаючи на коментарі. – На вас поступив міжпланетний запит Галактичної Співдружності, який має більш високий пріоритет ніж внутрішньо планетарний протокол, тому амністує ваше покарання.

– Що це означає? – здивовано закліпав хлопець.

– Ви супроводжуватимете мешканку Землі під час евакуації і будете змушені залишитись на цільовій планеті.

– Я лечу на Землю? – ошелешено спитав Кір. – Та ви жартуєте!

Кір вже вкотре брав планшет і знову читав запит на міжпланетарне переміщення.

– Як це тобі вдалося? – нарешті, спитав він.

Квітка сиділа у сусідньому кріслі приватного зорельота і вмикала паски безпеки, готуючись до квантового стрибка. Кір подивився на підпис і додав:

– Консул Землі це ж найвище керівництво Співдружності!

– А також мій батько, – весело усміхнулась Квітка. – Краще увімкни паски безпеки!

Квітка з насолодою вдихнула морозне повітря. Вона нарешті була вдома!

– Що це? – Кір здивовано розглядав сніжинки, що падали йому до рук і одразу перетворювались на краплинки води.

– Сніг, – усміхнулась Квітка.

– Дивовижно…

– Ходімо краще туди, – і вона потягнула його до відгородженого майданчика з яскравим написом “Ретро-вечірка до Дня Закоханих!”.

А трохи нижче рожевим неоном сяяло:

“Пориньте у неймовірні традиції Раннього Техногену!”

– Що там написано? – Кір марно намагався прочитати незрозумілі символи.

– Вечірка до Дня Закоханих, – усміхнулась Квітка. – Це аналог вашого Дня Кохання. Навіть, не віриться, що чотирнадцяте лютого досі триває!

Кір одразу напружився і зупинився.

– Не хвилюйся! – засміялась Квітка. – У нас святкування відбувається значно природніше…

Вона підійшла до нього зовсім близько і торкнулася його губ легким поцілунком. А тоді знову шарпнула за руку і весело гукнула:

– Ходімо! Не встигнемо!

– Байдуже, – тихо промовив Кір, а тоді притягнув її до себе і почав палко цілувати.

Через якийсь час Квітка таки вивільнилась з його обіймів і ніжно прошепотіла:

– А завтра полетимо до пустелі води…