Аюра 2: спогади вогняного молота

Троє мандрівників потрапили до маленького міста Лівґор після заходу сонця. Це були двоє дворфів, чоловік і дівчина. Та невисокий чародій–людина. Їм довелося заплатити стражникам удвічі більше звичайного мита за вхід, бо брама вже була зачинена. Тож задля путників довелося її привідкрити.

У місті вдача теж була на їхньому боці.

Бо перша ж корчма, яку вони зустріли, мала багацько вільних кімнат. Заплатили за дві. Аюра поселилася в окремій кімнаті, бо могла собі це дозволити. У неї були деякі заощадження. Дворф Аґлар і маг Мефіон пішли спати у сусідню кімнату.

Дворфійка ані миті не пожалкувала про своє рішення піти назавжди з Торквемору, в якому народилась і виросла. Проте, щось у ній зламалось тоді, на арені, коли їхню з Аґларом перемогу суспільство дворфів просто відмовилось приймати. Аюрі було дуже боляче від того. І вона б вірогідно зламалася, якби нових друзів не було поряд.

Їй все ще часом хотілося плакати, бо здаватись сильною й бути нею, то зовсім різні речі. Однак, вона старалась робити це лише тоді, коли лишалась на самоті. Як от наприклад цієї ночі у окремій кімнаті. Не хотіла більше показувати чоловікам цю, слабку частину себе. А саме, налякану дівчинку у чужому, ворожому світі.

Аюра не запалювала свічку. Просто, сидячи на ліжку, обхопивши коліна і вдивляючись крізь маленьке віконце на молодий місяць, тихо плакала.

– Аюра знову плаче, – сказав Мефіон. Він лежав на свойому ліжку, склавши руки за голову й повністю розслабивши втомлені дорогою ноги. Маг витягнув ліву долоню і зловив тільки одному йому видимий вітерець.

– Знову ти зі своїми вітрами, – буркнув Аґлар, розстібаючи ремінці на своїх обладунках.

– Ну, я непокоюся за неї. Це рішення їй далося дуже тяжко.

– Вони розтоптали її найбільшу мрію, – дворф засунув обладунки у мішок, й за мить кинув його під своє ліжко. Потім повернувся до мага:

– Залишити Торквемор було моєю пропозицією. Там вона би просто втратила себе. Я таке вже бачив колись...

– Так, я чув Вашу розмову у шатрі, після Вашого повернення з арени. – маг виразно підкреслив обидва займенники.

– То ти не спав?

– Прокинувся коли вона увійшла. Просто виду не подавав, – Мефіон широко позіхнув. А тоді щось згадав і запитав, хитро всміхнувшись:

– Знаєш, тоді твої слова звучали дуже романтично: "кожному ковалю потрібен воїн, що тестуватиме його зброю".

– Я мав на увазі лише те, що сказав. Не більше і не менше, – похмуро відчеканив дворф. На тому і розійшлися.