2. Підклад

***

З наступного дня я припинив повертатися зі школи сам, а ходив тільки з компанією однокласників. Вони жили в інших будинках, але я все одно ішов з ними, а потім швиденьке вертав до себе, щоб ненароком знову не зустріти ту сусідку. Не знаю чому, але вона лякала до нестями, наче то був якийсь моторошний монстр, а не просто яскраво одягнена бабця. Було в ній щось, що жахало та від чого обливало холодним потом. Навіть коли вона мене не бачила, бо я десь помічав її зі спини, все одно ставало моторошно, наче вона слідкувала за мною навіть через потилицю.

У школі почалися канікули. Ми з однокласниками зібралися святкувати Гелловін. Домовилися надягти різні костюми, прийти до мене додому, трошки пограти, побігати та подивитися моторошні фільми на відео. Мама якраз пішла в гості, тож у нас було вдосталь часу. Ми лякали один одного костюмами та масками, реготали, гралися, бігали та стрибали. Аж тут зверху в трубу опалення хтось постукав. Потім почулися якісь крики та лайка.

— Ой, лихо, — я зупинився та прислухався. — Це та набридлива бабця. Мабуть, ми дуже шуміли.

Друзі попрощалися та пішли по домах, щоб не попастися на очі розлюченій Людмилі Аркадіївні. Наступного дня вона знову дзвонила до нас у двері, але мама їй не відчинила. Коли я пішов гуляти із друзями, бабця гнівно грозилася нам кулаком з вікна, а потім вийшла на балкон та почала лаяти на всю вулицю:

— Бешкетники! Хулігани! І куди тільки ваші батьки дивляться?! Верещали вчора, як різані, тупали, як слони! Все, пишу заяву до міліції! І в школу вашу жалітися буду!

Цього ми вже стерпіти не могли. Ну зустрілися в мене вдома, ну пограли трохи — що тут забороненого? Сергій, найкмітливіший хлопець із нашого класу, запропонував помститися набридливій бабці. Всі погодилися. Мами не було вдома, тож ми піднялися до мене додому, взяли пляшку олії та налили трохи Людмилі Аркадіївні під килимок. Сергій запевняв, що вона послизнеться, добряче гепнеться та перестане нам докучати. Так і сталося. Я сидів у кімнаті та тихенько читав книжку, коли почув страшенний вереск десь зверху та звук падіння чогось важкого. Чи було мені шкода бабусі в той момент? Не знаю. З одного боку, їй боляче, а з іншого — вона вже набридла нам своїми безпідставними звинуваченнями та погрозами.

— Ти чув, що Людмила Аркадіївна вчора впала та вивихнула ногу? — спитала мама наступного дня.

— Ні, — я ледь стримав зловісну посмішку та щосили намагався не видати себе.

— Послизнулася і впала, коли виходила з квартири. Це ж треба таке! Тепер ходить із паличкою.

— Угу…

Я лежав у ліжку й намагався заснути. Вже заплющив очі та почав дрімати, як раптом щось застукало згори: гуп-гуп-гуп! Я прокинувся і зі страхом озирнувся навкруги. Знову застукало. Лише через кілька хвилин я второпав, що то Людмила Аркадіївна стукає паличкою по підлозі. Це ж треба: звинувачувала мене, ніби я стукаю, а тепер сама мені стукає та не дає спати. Невже це покарання за витівку? Я ще довго крутився в ліжку, бо чомусь стало соромно, але потім подолав себе: бабця заслужила. Не треба було мене лаяти ні за що. Не треба було мене лякати. Заспокоївшись, я заснув…

Вранці мама поспішала на роботу, а я ще був на канікулах. Вона вже збиралася виходити, відчинила двері та зойкнула:

— Ой, що це? Дивись…

На підлозі біля килимка лежала якась маленька згорнута хусточка. Мама підняла її та понесла на кухню. З хусточки сипався якийсь порох та пісок, тож мама витрусила його у відро, і ми заходилися розглядати знахідку. Хусточка була явно стара, бо трохи пожовтіла, але вишита красивими квітами нитками та бісером.

— Цікаво, чия вона і як опинилася біля наших дверей? — запитав я.

— Не знаю. Але вона дуже гарна. Ручна робота, я таке обожнюю. Давай я її виперу і постелю десь для краси.

Мама закинула хусточку до тазика з порошком, а сама побігла на роботу. Я лишився сам. Грався з друзями, читав, дивився телевізор. Але якась незбагненна тривога мучила мене. Чомусь здавалося, що дарма ми взяли ту хусточку. Хто б таку красиву просто так викинув? А якщо загубили й тепер шукають? Мама завжди вчила мене, що не слід брати чуже, а сама взяла, не вагаючись. Але чи чуже воно? Лежало просто, значить, нічиє. А чи можна брати нічиє?

Увечері я знову довго не міг заснути. Знову щось тривожило, але що? Бабця поки що не виходила та не стукала по батареях, тож це точно не вона. Хусточка? А що з нею? Ніхто не жалівся, що загубив…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.