4. Сімейна драма

***

Наступного дня нарешті подзвонив батько. Він уже на два дні затримався у відрядженні, тож його дзвінок став для нас радісною звісткою. Голос тата звучав на диво весело й розкуто. Мабуть, він уже виконав усі справи й відпочивав, збираючись нарешті додому.

— Привіт, мої любі! — весело промовив він.

— Привіт, тату, я скучив! — радо випалив я. — Коли ти повернешся?

— Привіт, синку! Як справи у школі?

Я вагався, але розповів татові про те, ще сталося вночі. На тому кінці дроту почувся смішок. Стало якось неприємно й гидко, наче тато з мене поглузував. Я віддав слухавку мамі, а сам залишився поряд, слухаючи, що ж скаже батько. Благо, телефон давав хороший звук.

— Так, Мишко справді чогось дуже злякався. Спав зі мною, — підтвердила мама.

— Що? З тобою спав? — нарешті відповів тато. — Злякався, кажеш?

— Так! І це не смішно. Знаєш, це вперше в нього таке. Дитині потрібна була підтримка, розумієш?

— Спав з матір’ю! Подумати тільки! Який боягуз! І це мій син? Ану дай йому слухавку!

Мама знітилася та передала мені слухавку.

— Слухай сюди, шмаркачу ти малий! — проричав батько. — Ти мені більше не син! Ти боягуз і мамчин смоктунок! Мій син повинен бути сміливим і нічого не боятися! А ти чогось собі напридумував і злякався! Аж матері під спідницю заховався! І це тобі вісім років уже! Сором! Ні, ти мені не син! Ти весь у мамчину породу — вони всі там такі боягузи й підлабузники! Ану дай слухавку мамі!

Мама була сама не своя. Ще ніколи батько так не принижував мене при ній. Хіба що лише наодинці. Вона взяла слухавку, і з її обличчя було видно, що вона хотіла щось сказати на мій захист. Але батько перебив її та не став навіть слухати. Я прислухався до розмови.

— Та збив Мишко мене своїм панікерством. От чого я телефонував…

Десь біля тата почувся веселий жіночий сміх. Незнайомий жіночий голос промовив:

— Ну котику, скільки вже можна говорити? Йди до мене…

— Почекай трошки! — відказав незнайомці батько. — Так от, мої любі! Я дзвонив повідомити вам, що більше не повернуся. У мене в Одесі є інша жінка. Мені з нею краще, ніж тут. Квартиру залишу вам. Гроші на Мишка висилатиму. Потім ще подзвоню. Прощавайте, зайці полохливі!

Мама мовчки слухала, вирячивши очі від здивування й обурення. Коли у слухавці пролунали гудки, з силою кинула її на телефон, розвернулася й вийшла на кухню. Я ще стояв на місці, не в змозі до кінця зрозуміти, що ж сталося. Думки змішалися та переплуталися у голові. Тато не повернеться… Інша жінка… Я боягуз…

Гірка грудка підступила до горла. З очей потекли сльози. А з кухні почувся мамин плач…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.