3. Нічне страхіття

***

Заснути не вдалося. Я рахував слоненят, як Петрик П'яточкін, але весь час збивався, бо клята бабця та її прокльони не виходили в мене з голови. Зверху почувся стукіт та шаркання ніг.

В горлі пересохло, захотілося води. Я пішов на кухню, щоб попити. Стук-стук, стук-стук почулося — вже зі сторони кухні. Я почув, як бабусенція кашляє, сипле прокльонами та крякає, ніби взяла щось важке. Ба-бах! Щось впало на підлогу, і тут бабця посипала такими прокльонами, яких я ще ніколи не чув.

— Кхе-кхе, мерзота, мразота, щоб ви поздихали, щоб у вас очі повилазили, кхе-хе! Щоб у вас пальчики випали з суставчиків, щоб очі полопалися та витекли, щоб язики ваші розпухли у роті, і ви задихнулися… Та щоб у вас вуха згнили, та щоб у вас ніс відпав, як гнила морквина, щоб твій прутень усох, мале чортеня! Кхе-хе.

Я почув мірний стукіт, як мати товкла ще гарячу картоплю скалкою у каструлі, щоб зробити пюре. А потім я почув спів.

— Уау, ува-вау, увау вау! — бабця вила, як кішка на дворі, яка підзиває котів. Моє тіло ніби облили крижаною водою. Я затремтів та застиг посеред кухні з кухлем води, не в змозі поворухнутися. Завивання перервалося, і я почув зловісний шепіт. Шепіт переходив у кректання, яке переривалося сутужним кашлем та прокльонами. Щось знову грюкнуло. Мабуть, бабця поставила казан на плиту. Почувся стукіт. Так само, коли мати розливала суп по тарілках. Бабця щось підмішувала. І знову цей зловісний шепіт, від якого по спині пробіг холодний вітерець, а волосся встало дибки. Бабця знову закашлялася, і я оговтався. Похапцем я випив усю воду з чашки та вибіг з кухні, забувши вимкнути світло.

Я улігся на розкладачці (батьки ще не встигли купити диван) та швидко провалився у сон. Але поспати не вдалося. Я прокинувся від відчуття холоду та того, що постіль гойдається. Мене хитало, наче у гойдалці. Але якщо зазвичай люльку гойдають, щоб дитина заснула, то тут було все навпаки: хтось гойдав мою постіль, щоб не дати мені спати. У кімнаті було темно. Настільки темно, що я нічого не міг розрізнити. Нічник, який мати зазвичай залишала ввімкненим на ніч, згас. По тілу пробіг холод. Я завжди боявся темряви.

Десь у кімнаті почулося метушіння та шарудіння. У темряві блиснули червоні очі. Я потрусив головою, думаючи, що мені примарилося. Але ж ні, ті очі нікуди не зникли. Ще додалася друга пара очей, третя, четверта… Я спробував їх порахувати, але збився. Мої очі звикли до темряви. Маленькі тіні бігали кухнею, злісно зиркаючи на мене червоними очима. Невже пацюки завелися? Я згадав бабусині історії про те, що вони можуть кусати дітей, і дуже боляче, а ще часом відгризають носи та вуха. Я перелякався, але тут же оговтався: як це я бачу кухню з кімнати? Я точно не сплю? Протер очі — ні. Простягнув руку до стіни та зойкнув — стіни не було. Моя рука пройшла крізь густий шар повітря, від якого віяло холодом. Руку обпекло, наче у морозильній камері, коли мати просила дістати з неї заморожені котлети чи пельмені. Так, я бачив кухню зі своєї кімнати, у сірому мареві, що тьмяно освітлювало все приміщення.

По кухні бігали якісь фігурки: темні, волохаті, на двох ногах. Пацюки так не виглядають. Кожна істота була не вища за звичайну кішку. Аж тут почувся шепіт. Ці створіння ніби перемовлялися між собою. Я почув тихе хихотіння. Впала зі столу чашка, з якої я пив воду, та розлетілася на друзки. Знову почулося хихотіння. З плити впала каструля з залишками вечірньої каші. Я хотів закричати, але зміг видавити з себе лише хрип. Істоти почули та повернули голови у мій бік. У невиразному бурмотінні я почув окремі слова:

— Він нас чує! Він нас бачить! Покараймо його!

Істоти підбігли та встали навколо ліжка. Вони вишкірили пащі з гостренькими зубками та потягли руки з маленькими блискучими кігтиками. Мене затрусило від страху. Тіло заціпеніло, у грудях застигла крижана грудка, стало важко дихати. Серце шалено билося у грудях, як переляканий птах у клітці, по спині потекли струмені холодного поту.

— Малюк. Маленький, солодкий… — прошипіла найближча до мене істота.

Я відчув жахливий сморід. Шурх, шурх — кігті подряпали ліжко біля моїх ніг. Істоти стояли навколо мене, блимали очима, крутили кудлатими головами та вдихали повітря довгими гачкуватими носами. Вони насолоджувалися моїм страхом, пробували його на смак, ніби ласували смаколиками. Раптом мою ліву ногу пронизав різкий біль. Одна з істот встромила в щиколотку кіготь.

— Кусь-кусь, — прошипіла істота що стояла біля моїх ніг, і маленькі зубки вп'ялися в пальці правої ноги. Я закричав від болю, страху та розпачу. Закричав так, що з шафи впала книга. Істоти захихотіли. Раптом у стіні з'явився світлий прямокутник. Це відкрилися двері у коридор. На порозі стояла мама, блимала очима та шарила по стіні, шукаючи вимикач. Засвітилася люстра. Я на мить заплющив очі від яскравого світла, а коли розплющив, волохатих чоловічків уже в кімнаті не було. А між мною та кухнею знову була міцна стіна...

— Синку, що трапилося? Це ти так кричав? — мати кинулася до ліжка.

Я не міг вимовити ні слова. Мене трусило, а майка, змокла від поту, прилипла до спини. Я мовчки заплакав та повільно підвівся з ліжка, взявши маму за руку. Подряпини та укуси обпекло, ніби вогнем.

— Ой, синочку, та в тебе кров на ногах! Що це? Звідки?

— Це вони… Вони мене покусали… Вони були навколо ліжка. Вони прийшли з кухні...

— Боже мій, невже пацюки? — мати сплеснула руками.

— Мамо, будь ласка, благаю, можна поспати з тобою? Мені страшно!

Мати взяла мене на руки, попри те, що я для неї був уже заважкий, та віднесла у свою кімнату. Я одразу провалився у сон. Але сон не був спокійним. Мені снилися ті самі волохаті чоловічки з червоними очима та довгими носами. Вони вишкіряли зуби, дряпали мене кігтями та глузували з мого страху. А у кутку, посміхаючись, стояла стара сусідка зверху. Така ж чорна як вони, у хустці, лише її злі очі світилися у темряві, як відбивачі світла на одязі, та витріщалися на мене. Бабця зловісно реготала, вишкіривши зуби з довгими іклами...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.