Частина 4.
Наступного ранку я прокинувся не сам — мені з цим допомогли.
— ТРИВОГА! На нас НАПАЛИ!
Я підскочив наче ошпарений з ліжка й одразу потягнувся до шаблі, що тримав під ковдрою, водночас прислухаючись, що говорить мені моє чуття — де вороги, скільки, якого виду… Замість цього відчув чиєсь чаклунство — просто тут, у своїй кімнаті. Воно відчувалося слабким й, здається, джерело знаходилося… наді мною?
Я різко підняв голову й помітив маленький блакитний вогник, що пурхав під стелею. В ту саму мить вогник заговорив:
— О, ти прокинувся. Доброго раночку, забродо! Бачу, спалося тобі добре.
Ах ти ж когут общипаний!
— Гайвороне! Трясця тобі! Що ти в біса робиш?!
— Що Я роблю? А що ТИ робиш, забродо? Точніше, що ти НЕ робиш, хоч мав би!
Я вилаявся крізь зуби та хотів вже побажати проклятому чаклуну згинути якомога далі від мене, аж раптом за вікном пролунав гуркіт годинникової вежі й цим нагадав мені про дещо важливе. Сьогодні ж фестиваль Ночі! Мені треба в штаб!
— О-о, бачу опивні [1] твій мозок такі пожаліли… — глузливо пирхнув вогник голосом Гайворона. — Щось прояснюється, так?
— Яка зараз година? — спішно спитав я, ховаючи шаблю. В голові раптово загуділо — медовуха, випита напередодні, давала про себе знати.
— Яка б не була — ти вже запізнився. Негайно лети в штаб, чув? Якщо Орвік помітить твою відсутність — змусить весь рік охороняти місцеве кладовище! А там навіть чортів вже не має…
— Щоб йому… — Я піднявся з ліжка, відшукуючи поглядом одяг, що приготував для свята. Водночас намагався зрозуміти, я так вийшло, що ми вчора з Сирником так напилися, що сьогодні я проспав? Я хотів лише пригостити малого сидром, але йому захотілося спробувати чогось іншого, а мені — чогось міцнішого, то я вирішив поєднати приємне з корисним. Перестарався напевно… Ну, після всіх нервів, що я вчора витратив на підготовку до «свята» — це не дивно.
— Поспішай, Лавріне! — кинув мені наостанок вогник перед тим як зникнути. Я промугикав щось невиразне і мало не пірнув у чан з водою, що стояв навпроти ліжка. Після цього в голові трішки прояснилося.
— Сирник, збирайся! — крикнув я духові землі, що солодко спав на подушці на підвіконні. Крики Гайворона його взагалі не схвилювали. Відповідно, мої теж. То довелося підходити та розштовхувати це різноколірне чудо природи. Через це поколов руки о його колючки, але мети своєї досяг — дух таки розчепірив свої оченята.
— Нам вже час, малий! Тож готуйся лізти у флакон-пастку… — Я натягнув на себе сорочку, потім уважно оглянув духа, що сонно тер очі. — Як самопочуття?
Сирник у відповідь тихенько заскиглив, закривши голову лапами. Я зрозумів, що таким чином він просив води й не стримав пирхання: ну, хоч від похмілля люди й нелюди страждають однаково. Хоч щось спільне у нас все-таки є!
***
Коли я влетів у штаб, дізнався, що там вже пусто. Тільки охоронець повідомив, що всі мисливці на чолі з Орвіком вже пішли на центральну площу — на відкриття офіційних святкових заходів. Я, проклинаючи весь білий світ, побіг на площу й ледь встиг до початку.
Зайнявши своє місце серед товаришів, я полегшено зітхнув, зрозумівши, що крайсвітський староста ще не почав свою промову.
— Зарано розслабився, забродо, — пирхнув Гайворон, що стояв поруч. — По-перше, нам зараз годину стояти й слухати цю маячню, а після цього — маршувати по вулицях міста й всміхатися наче бовдури. А по-друге… — тут Гайворон всміхнувся як чорт, що задумав чергову капость. — Орвік помітив твою відсутність. І був ду-у-уже злий…
Настрій мій після цих слів миттєво впав. Невже мені дійсно доведеться нести службу на кладовищі, на якому навіть з чортами не побазікаєш про життя?
— І що він сказав? — похмуро запитав я. Гайворон у відповідь широко всміхнувся.
— Нічого. Я пояснив йому, що відіслав тебе із дорученням, і всі питання в нього відпали самі собою… Що? Що ти так дивишся? — чаклун пирхнув, побачивши моє здивування. — Ти ж під моїм крилом, забродо. А я своїх не здаю… — Він помовчав мить, потім хитро підморгнув й нахилившись до мене, прошепотів у вухо:
— Але благодійністю я теж не займаюся, зрозуміло? Тож за те, що я прикрив твоє рило, стягну з тебе плату в повному розмірі. І для початку… розкажеш, що там за чарівна істота сопіла в тебе на підвіконні?
Чорт забирай… Я напружився, змусивши себе усміхатися. Чому ж мені так не щастить?
[1] - духи пияцтва
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!