Частина 5.

Офіційна та, відповідно, найнудніша частина фестивалю Ночі закінчилася після обіду. Від цього моменту й до самого вечора мисливці мали вільний час. Крім тих, кого відправили патрулювати місто й околиці, звісно. Оскільки мій перший патруль запланований тільки на наступному тижні, я зараз міг би відпочивати та насолоджуватися святковими розвагами… Яких на честь фестивалю було просто безліч!

Місто до того ж гарно прикрасили різноколірними ліхтариками та вирізаними з дерева нелюдів всіх видів. Вони привертали увагу та радували душу, тоді як Їхні їстівні відповідники вдало дратували шлунки перехожих з лотків, розташованих всюди у Крайсвіті. На час свята місто фактично перетворилося на один великий суцільний ярмарок, ніде не можна було сховатися від щасливого натовпу, дітей, що носилися повз та верещали голосніше за п’яного степовика, торговців, музикантів та всього іншого, що притаманно будь-якому святу!

Попри весь цей радісний гармидер, настрій мій був нижче низького. Я мовчки йшов за Гайвороном, намагаючись не загубити його в натовпі. Сам Гайворон плив попереду наче корабель: завдяки своїм величезним розмірам він просто таки прорізав натовп, як кіль корабля — хвилі, тому напевно не відчував жодних незручностей на переповнених людьми вузьких вулицях Крайсвіта. А от мені так легко проходити крізь людей не вдавалося… Та більше дратувало інше: я не знав, куди саме вів мене Гайворон та для чого. Він лише натякнув, що «нам треба потеревенити». Не треба бути розумником, щоб здогадатися: він буде розпитувати мене щодо духа. Але от що буде потім, коли він отримає свої відповіді? Що саме він попросить у мене в обмін на обіцянку «прикрити» мене?

Мені аж свербіло — так хотілося дізнатися відповідь та покінчити з усім цим неподобством. Тому я з полегшенням видихнув, коли Гайворон нарешті зупинився. Як виявилося — біля лотка, що продавав різноманітні напої. Як стверджувала вивіска — всі вони привезені з навколишніх міст та господарств, в тому числі — з Водної Брами.

— Тільки тут продають те, що дійсно можна пити у святковий день, — зауважив Гайворон з виглядом людини, що знає краще за всіх про те, що говорить. — Щось будеш?

Я хотів відмовитися, але потім помітив бочки з емблемою шляхетського роду Кожодубів. Вважається, що саме їхні броварні роблять найкраще пиво та сидр, і я цю думку підтримував — давно й гаряче. Тому не стримався та все-таки купив собі кухоль сидру, тоді як Гайворон взяв собі пиво. Отримавши свої напої, ми відійшли якомога далі від лотка й, знайшовши пусте місце під стіною якогось будинку, знов зупинилися. Тоді Гайворон нарешті заговорив про справи:

— Отже, забродо, розказуй. Як у твоїй кімнаті опинилося те, що опинилося?

— Ти все одно не повіриш. — Я похмуро огледів сидр у своєму кухлі. Гайворон глузливо пирхнув:

— Скоріш за все так і було б раніше. Але після знайомства з тобою я остаточно усвідомив, що людська дурість не має меж, тож… От скажи, тобі постійне порушення правил спричиняє фізичне задоволення чи що?

— Скоріше навпаки — сліпе виконання всіх правил спричиняє мені постійні душевні муки.

Гайворон мить мовчав, уважно оглядаючи мене, потім пирхнув:

— То ти в нас не тільки дурний, ще й душевнохворий… Диви Орвіку такого не базікни, забродо, він не такий терплячий як я. — Він похитав головою чи то незадоволено, чи то з докором — не знаю. — Але чорт з ним, повернемося до наших баранів. Чому я побачив у тебе те, що побачив?

Віддаю належне — Гайворон вміє ставити прямі питання не називаючи речі такими, якими вони є, й зберігаючи при цьому вигляд мало не головного орденського судді. Не дуже задоволений таким порівнянням, я роздратовано зітхнув. Але розповів все чесно як є — в ситуації, що склалася, це був кращий варіант. Тільки про те, що Джун теж знає про духа, я умовчав. У цього вовколюда й так купа проблем в цьому місці, нащо йому ще додавати?

Гайворон слухав мене уважно й мовчки, тільки пиво сьорбав час від часу. Але коли я закінчив розповідь, він так само нічого не сказав, тільки насупився, задумливо дивлячись кудись в далину. Я мало його знаю, але за весь час знайомства ще не бачив його настільки тихим… І це насторожувало.

— А скажи, забродо, що там у тебе з нашим вовколюдом? — раптово спитав Гайворон. Повернувшись до мене, він всміхнувся — широко, як зазвичай, — а в його очах знов заграли хитрі вогники. — Народ пліткує, що ти зблизився з ним, навіть на фестиваль покликав…

Я закотив очі у відповідь.

— Маячня. Але чутки ці — моя провина, визнаю. Просто базікнув перше що на думку спало, аби одна чванлива краля від мене відстала.

Ну, може, ще хотів за Джуна трішки помститися — все-таки дратує мене місцеве ставлення для нього. Не заслуговує малий на таке… Нехай він і вовколюд, а значить сильніший й небезпечніший за звичайну людину, але я звик довіряти своєму чуттю. І якщо воно каже мені, що один конкретний нелюдь не має злих намірів, то значить і у мене їх щодо нього не має.

Звісно, казати вголос я цього не став. Тим часом Гайворон знов уважно огледів мене, ніби вирішуючи чи можна мені вірити. Посмішка злетіла з його обличчя.

— Брехня, значить… — вимовив він задумливо й ковтнув пива. — А я вже зрадів… Хм.

Він знов замовк, замислившись. А я знов втупився в нього з підозрілістю. Про що він, в біса, думає? Коли вже перейде до суті? Він же задля цього мене й покликав на розмову…

Відповідь прийшла не одразу. Спочатку нас оточили діти, що вискочили з сусіднього провулка. Малеча гралася у піжмурки, а ми з Гайвороном несподівано для себе опинилися в самому центрі їхньої розваги, тож нам знов довелося шукати місце спокійніше. Коли нам це вдалося, мій супутник важко зітхнув й огледів мене — на диво похмуро:

— Отже, слухай сюди, забродо. Я не здам тебе Орвіку, як обіцяв. Але за це попрошу в тебе дещо. — Він знов зітхнув й на мить замовк, з силою стиснувши губи. Потім хитнув головою й, знизивши голос, заявив:

— Я хочу, аби ти пригледів за тим малим. За Джуном.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.