Зміст

4

Серце дівчини забилося сильніше і погрожувало вилетіти з грудей. Страх полонив тіло і скував горло, заважав вимовити хоч щось. Вирішила спробувати обманути цього чоловіка. Зробила невинне обличчя, винувато опустила голову та тихо мовила:

- Під час метасну у мене пошкодилася пам'ять. Я забула, як керувати кораблем.

- Ці казочки розповідатимеш комусь іншому. Хочу почути правду. Чому тебе шукає Артем Пазеренюк, Соломіє? – На її імені він особливо наголосив та вимовив по складах. По спині дівчини пробіглася хвиля холоду, викликаючи легке тремтіння. Думка про те, звідки цьому страшному чоловіку стало про таке відомо не давала спокою. Вона підняла голову. Її погляд бігав по обличчю Руслана, марно шукаючи якусь підказку. Він не витримав та сам дав пояснення:

- Як тільки ми здійснили посадку на цю планету, на мій портативний планшет прийшло повідомлення від Артема з твоїм фото. Пазеренюк вимагає Соломію Квінську і «Фортуна» забуде про наше існування. Раджу сказати мені правду і назвати вагому причину чому я маю ризикувати екіпажем заради тебе.

Дівчина важко зітхнула та поправила локони волосся, що спадали на очі. Почувалася загнаною у пастку, з якої немає виходу. Наважилася та почала свою сповідь:

- Так, це правда. Моє справжнє ім`я Соломія Квінська. Я астрофізик і працювала на Пазеренюка. Якось він приніс уламок астероїда, у якому ми виявили нову гірську породу. В ході експериментів вдалося вилити з неї тонкий кристал, який назвали алмонітій. Пропускаючи лазер через нього, промені набували іншого характеру. Вони розрізають будь-яку речовину. Проводили дослідження у космосі й ці алмонітієві промені знищують навіть астероїди. Артем святкував свою перемогу, вважав себе всемогутнім і планував знищити цілу планету, щоб випробувати потужність нової зброї. Далі, він хотів шантажувати людство та змушувати виконувати свої забаганки. Мріяв про владу, велич, гроші, став наче божевільний, одержимий цією ідеєю. Я зрозуміла, що він може знищити Землю та все людство і вирішила запобігти цьому. Зробила фальшиві документи, викрала алмонітій і потрапила до Вас на корабель. Решту Ви знаєте.

Капітан підозріло зіщулив очі. Поки Соломія говорила він навіть не поворухнувся, уважно слухав, наче намагався запам`ятати кожне слово.

- Де тепер алмонітій?

- Я заховала його на Землі.

Соломія випалила це на одному подиху, як добре завчене речення. Руслан хижо наблизився до неї та насупив брови:

- Я тобі не вірю. Або ти кажеш мені правду, або я віддаю тебе Пазеренюку.

Згадка про колишнього керівника відгукнулася неприємною гіркотою у серці. Навіть цей насуплений чоловік, що зараз вимагав від неї відповіді, здавався не таким небезпечним. Зрештою він досі не виказав її і це давало надію на те, що у нього світла душа. Його очі уважно вдивлялися в невинне обличчя, наче намагалися розгледіти найменший натяк на обман. Дівчина зрозуміла – цей детектор брехні їй не ввести в оману. Повільно, ніби відтягуючи час, на своїй формі розстебнула блискавку до грудей та вибрала звідти кулон, який висів на срібному ланцюжку. Прозора прикраса мала вигляд тонкого кола з чорним відтінком і грайливо переливалася на світлі. Руслан взяв її до рук та захоплено роздивлявся…

Як тільки вони повернулися до пункту управління, то всі одразу помітили похнюплений стан дівчини. Соломія здавалася дуже сумною та чимось стурбованою, але в присутності капітана ніхто не смів ставити запитання. Зв`язковий стурбовано повідомив:

- До нас прямує космокар.

Погляди екіпажу були прикуті до широкого ілюмінатора. Бачили, як космокар приземлився на кам`янистій місцевості. Якщо цей невеликий літальний апарат тут, то бойовий корабель впав десь поблизу. Зі шлюзу вийшла людина у скафандрі. Незграбними та важкими кроками, повільно наближалася до корабля. Вона натиснула на аварійний ричаг і двері відчинилися. Капітан передбачив такий сценарій розвитку подій і разом з двома чоловіками зустріли непроханого гостя, цілячись у нього зі зброї.

Астронавт натиснув на кнопку скафандра і той, випустивши з себе повітря, перетворився у широкий мішкуватий одяг. Чоловік повільно зняв шолом та недбало кинув його на підлогу. Руслан насторожився, перед ним стояв сам Артем Пазеренюк, який театрально цокнув язиком:

- Даремно ти не погодився на мою пропозицію. Тепер мої пріоритети змінилися. Наша ракета носій пошкоджена і єдиний вихід покинути цю планету – це на твоєму кораблі, адже космокар не подолає значні відстані. Знову пропоную два варіанти. Ти віддаєш мені Соломію і висаджуєш нас на найближчій орбітальній станції, або я силою захоплюю керування кораблем у свої руки. У такому випадку, перше, що зроблю, це позбудуся від пасажирського модуля. Зброя мого космокару націлена на нього і якщо ти мені не повернеш дівку, чи зі мною щось станеться, то артилерист не роздумуючи знищить модуль. Я на зв`язку зі своєю командою.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.