Зміст

5

Руслану важко було терпіти таке зухвальство. Якби зараз корабель був справний, то з легкістю знищив би космокар. Через поломки капітан змушений поводитися виважено та спокійно. Спробував достукатися до черствого серця свого ворога:

- Але там дві тисячі людей.

- Мене це не турбує. Без пасажирського відсіку кораблем все ще можна управляти. То як, продовжуватимеш вдавати, що не знаєш Соломію, яка якимось дивом стала другим пілотом «Надії»? Я рахую до трьох, якщо мовчатимеш – модулю кінець. Один, два… - Руслан міцно зціпив зуби. З такої обізнаності Артема, зробив висновок, що на його кораблі завівся шпигун. Пристати на умови Пазеренюка і фактично віддати йому корабель не міг, так само як і допустити знищення пасажирського модуля. Ця ситуація здавалася йому безвихідною. З відчиненого люка несміливо зайшла Соломія. Її ноги тремтіли, а від гнівного та рішучого виразу обличчя Артема тіло зайнялося полум`ям. Намагалася не виказувати свого страху й впевнено звернулася до свого переслідувача:

- Я сама прийшла. Якщо ти подолав таку відстань, щоб зустрітися зі мною, то вважаю, заслуговуєш на цю зустріч.

Чоловік невдоволено хмикнув. З її вуст це звучало так, ніби вона зробила йому велику послугу своєю появою. Він задоволено всміхнувся:

- У такому випадку нам потрібне місце для усамітнення. Хочу з`ясувати з тобою деякі питання. – Артем, ніби не помічаючи присутності капітана, впевненою ходою пройшов повз нього і попрямував до коридору. Зупинився біля перших дверей та командирським голосом заявив: - Сподіваюся Ви пам`ятаєте, якщо зі мною щось трапиться, то мій артилерист одразу знищить пасажирський модуль. – Наче насолоджуючись своєю перевагою, зробив невелику паузу і продовжив: - Я довго чекатиму? Відчиніть мені ці кляті двері.

Руслан осудливо поглянув на дівчину та помахав головою. Йому не подобалося, що вона прийняла рішення за нього. Не поспішаючи підійшов до Пазеренюка, який зараз нагадував пихатого індика та приклав пальця до ідентифікатора. Вхід до вузької каюти відчинився і Артем, ніби король, велично зайшов до неї. Слідом за ним похнюплено йшла Соломія. Як тільки вона опинилася в каюті, двері автоматично зачинилися. Зараз дівчина почувалася як миша, загнана у пастку. Чоловік зневажливо глянув на неї і від такого погляду вона відчула себе крихітною комахою. Зробив крок та опинився неймовірно близько до дівчини.

- Ну ось ми і знову зустрілися, Соломіє. Ти змусила мене побігати за собою, не думай, що я пробачу такий вчинок. Спершу ти віддаси мені моє.

Він, не відводячи погляду від її очей наповнених страхом, різко смикнув за блискавку форми та розстібнув її аж до живота. Біла футболка щільно облягала дівоче тіло, проте погляд чоловіка зупинився на тендітній шиї. Не помітивши бажаної речі, він схопив Соломію за горло та шершавими пальцями міцно стиснув його. Дівчина хаотично ловила ротом повітря. Своїми руками намагалася відштовхнути цю гору м`язів, яка з легкістю може задушити її. Чоловік трішки послабив хватку та грізно загарчав:

- Де алмонітій?

- Я заховала його на Землі, – голос дівчини здавався дещо хриплим та уривчастим. Вона відчула як сильніше стиснулися пальці на горлі і продовжила: - поклала його в персональну банківську скриньку.

Її обличчя боляче вдарила рука чоловіка. Щока запала вогнем і по ній наче почали бігати мурахи. Артем не стримував свого гніву і був схожий на вулкан, що ось-ось вибухне:

- Брешеш. Твою банківську скриньку я перевірив одразу. Там нічого немає. Запитаю ще раз, і цього разу востаннє. Якщо не отримаю відповідь, то перевірю ступінь твого больового порогу. І так, де алмонітій?

Соломія поглянула в чоловічі очі, наповнені ненавистю, і зрозуміла – він не жартує. Зараз, вона раділа, що Руслан забрав кулон собі. Подумки налаштовувалася на тортури, які заподіє їй Артем, але хіба до такого можна підготуватися? Сильно стиснула губи та зважилася на чергову брехню:

- Я його загубила.

Артем ніби чекав на таку відповідь. Хижо вишкірився у зловісній посмішці та забрав свої руки від дівчини. З кишені своєї форми вибрав складного ножа й демонстративно оголив лезо. Від такого видовища Соломії знову забракло кисню. Пообіцяла собі – витримає всі катування, але не зізнається. Чоловік приклав гостре лезо до її щоки та повільно провів ним униз, більше лоскотячи нерви ніж заподіюючи шкоду. Дівчина знала – варто йому лише злегка натиснути і на тонкій шкірі утвориться кровава рана. Від страху заплющила очі, не могла дивитися на цю виставу.

Раптом, почула як за її спиною відчинилися двері. Один впевнений рух і Артем впав на підлогу, здригаючись від нейропаралізатора, яким вистрілив у нього Руслан. Спіймавши на собі запитальний погляд дівчини, він пояснив:

- Ми визначили шпигуна на борту. Ним був молодший механік. Петро змусив його говорити і він зізнався у вбивстві другого пілота. Зробив це для того, щоб ми вивели тебе з метасну. Він заблокував програму і бортовий комп`ютер показував усі ці несправності, хоч насправді їх не було, тільки двигун трохи зачепило бойовими снарядами «Фортуни». На щастя механік все виправив і ми готові вирушати. Треба поспішати, насувається буря. З неба вже почали падати груди каміння, поки не великі, але цей каменепад посилюватиметься, тож космокару зараз не до нас.

Соломія гнучкими ногами вийшла в коридор. Не сказавши більше ні слова, капітан пройшов до каюти. Через кілька хвилин, непритомного Пазеренюка одягнутого в скафандр та шолом, залишили на непривітній планеті прямо перед ворожим космокаром.

Корабель з легкістю відірвався від поверхні та піднявся в повітря. Хмара з каміння застеляла їхній шлях до космосу. Павло з неприхованою насолодою цілився у неї та розбив на дрібні уламки які падали на поверхню. Як повідомив Вадим, лава з боку Зірки нагрівається і починає випаровуватися. Саме так утворилися кам`яні хмари, які охолоджуються на більш холодній стороні планети і там йде кам`яний дощ.

Соломія сиділа у капітанському кріслі та винувато спостерігала як капітан з першим пілотом намагаються скерувати цю пташку на правильний шлях. Звук ударів каміння об обшивку корабля неприємно пронизував слух. Дівчина відчувала велику вдячність, адже її не виселили з цього літального засобу, з теперішньої домівки. Хоч і Руслан заявив, що їй доведеться навчитися хоч трохи керувати кораблем і це востаннє вона сидить у його кріслі, проте навіть таке не засмучувало її. Соломія впевнена – почне життя з початку і воно буде наповнене світлими моментами та пригодами. Зараз вона готова вчитися підкорювати космос.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Ярина Мартин
04.12.2021 16:54
До частини "5"
Читається легко, навіть попри русизми і подекуди неправильно вжиті слова. Сюжет досить цікавий, хоч і недокручений, як на менн. Але герої не викликають емпатії і винлядають картонними. Таки собі злодій, що хоче захопити світ, сіра мишка і бравий капітан- рятівник. В них немає особистостей, лише ролі.
Кристина Асецька
05.12.2021 00:28
До частини "5"
І не зважаючи на ці зауваження, Ви, чомусь, все одно залишили сердечко.