Зміст

1

Соломія підняла важкі повіки і яскраве світло засліпило очі. Зіщулилася та розгледіла перед собою лікаря, що уважно вивчав її життєві показники, які зображалися на голографічному зображенні медкабіни. Її тіло сковували широкі ремені, а до голови прикріплювалися нейростимулятори. Вдалося! Радість охопила душу та іскрою надії зігрівала серце. Світловолосий лікар у білому комбінезоні перевів на неї погляд та поцікавився:

- Як самопочуття? Ви пам`ятаєте де заходитеся?

- Добре. – Дівчина не впізнала свій голос. Він звучав дещо хрипло та приглушено. Подумки вона знайшла цьому причину – десять років у метасні не зникають безслідно. – Я на космічному кораблі «Надія», що летить колонізувати нову планету й оскільки Ви мене розбудили, то припускаю, ми прибули на місце.

Чоловік з волоссям кольору вугілля, зробив крок до Соломії й тільки тепер дівчина помітила його присутність. Шоколадні очі суворо дивилися на неї з-під прямих брів, а тонкий ніс лише надавав суворості. Його обличчя заплела коротка темна борода і додавала зайвого віку. З нашивки на сірій формі, дівчина зрозуміла – перед нею капітан цього космічного корабля. Його голос гучно рознісся приміщенням, де знаходилося сотні таких же медкабін зі сплячими особами:

- А іншого припущення у Вас немає?

Тіло Соломії пройнялося легеньким тремтінням. Страх полонив своїми невидимими лещатами й заважав дихати. У голові лунала лише одна боязка думка: невже викрили її обман? Медкабіна одразу виказала її хвилювання, сповістивши про прискорене серцебиття. Капітан ще більше насупив брови:

- Чому так переймаєтеся? – він натиснув на кнопку і ремені сховалися у бічну панель медкабіни.

- А чому Ви говорите загадками? – Дівчина спробувала сісти й одразу відчула легке запаморочення в голові. Розмовляти лежачи їй було не комфортно, почувалася загнаною ланню, яку оточили хижаки. Зайняла сидяче положення та запитально дивилася на капітана. Його риси обличчя пом'якшали й він лагіднішим тоном ошелешив дівчину:

- Минуло не десять років з дня Вашого метасну, а два місяці. Наш другий пілот загинув і ми потребуємо Ваших послуг.

В очах Соломії промайнула хвиля жаху. І треба було серед всіх вакансій обрати посаду пілота? Який з неї пілот, вона ж навіть не знає з якого боку підходити до штурвала. Готуючи фальшиві документи, щоб потрапити на це судно, помітила таку спокусливу пропозицію. Шукали запасного пілота, який весь час польоту знаходитиметься у метасні. Якщо його послуг не потребуватимуть, то розбудять через десять років. З усіх варіантів, що її професійні вміння знадобляться, становив один відсоток зі ста. І з її везінням саме такий розвиток подій набрав чинності. Дівчина намагалася заспокоїтися та не виказувати свого страху. Якщо розкриють її обман, то, ймовірно, висадять на найближчій орбітальній станції, а потім ще й притягнуть до відповідальності. Проте навіть це не здавалося їй жахливішим ніж зустріч з тим, від кого так відчайдушно тікала. Мовчання, яке явно затягнулося, порушив капітан:

- То як? Ви готові приступити до своїх обов`язків? Судячи з Вашого резюме та рекомендацій, мій космічний корабель у надійних руках.

Соломія нервово ковтнула клубок страху, що підійшов до горла. Звичайно, вона ж ті рекомендації сама писала. Сподівалася спокійно проспати десять років, успішно втекти від свого ворога та почати нове життя на новій планеті. Відчувала на собі уважний погляд капітана, який не приховуючи роздивлявся її русяве волосся та зазирнув у дівочі сині очі, шукаючи у них відповіді. Намагаючись не виказувати своєї паніки, впевнено кивнула:

- Так. Я з радістю приступлю до своїх обов`язків.

На обличчі капітана промайнула секундна посмішка. Хоч вона і сказала те, що він бажав почути, проте як управлятиме кораблем навіть не здогадувалася. Чоловік простягнув свою руку:

- Тоді офіційно познайомимося. Я Руслан Овчинников, капітан цього космічного судна.

- Жанна Решетнікова – запасний пілот цього судна. – Соломія відповіла у його манері, кокетливо посміхнулася та невпевнено потиснула гарячу долоню. Їхні погляди зустрілися. Його очі виражали холод, складалося враження, що цьому чоловіку відомо про її обман та усі секрети. Від такої думки невидимий тягар почав тиснути на грудях. Дівчина зробила спробу відпустити міцну руку, проте, капітан стиснув її сильніше, не даючи змоги вибратися на свободу:

- Я сподіваюся Ви розумієте, яка відповідальність на Вас. На цьому кораблі дві тисячі людей перебувають у метасні, до того ж активний екіпаж, який слідкує за життєвими показниками та функціональністю корабля. Ми не маємо права на помилку.

З кожним словом він ранив Соломію все більше. Розуміла – вона зайняла чиєсь місце, але тоді, тікаючи від ворога, покинути рідну планету здавалося найкращим рішенням. Проте зараз, дивлячись у ці карі очі, які мовчки погрожували спопелити за найменшу провину, така авантюра уже не приваблювала. Дівчина відчула полегшення, коли її долоню звільнили з чіпкого полону. Командирський голос не давав часу оговтатися.

- Маєте десять хвилин на адаптацію. Чекаю Вас у пункті керування.

Чоловік розвернувся та гордовитою ходою покинув приміщення. Соломія полегшено зітхнула. Його присутність тиснула та заважала вільно дихати. Лікар продовжив свої маніпуляції, на які дівчина навіть не зважала. Вона міркувала лише про те, як виплутатися з цієї пікантної ситуації. Раптовий сигнал тривоги відвернув її від похмурих роздумів. Лікар занепокоєно повідомив:

- Вам терміново потрібно до пункту керування. Схоже, трапилася якась біда. Я Вас проведу.

Квапливими кроками Соломія бігла за чоловіком. Деякі пасма її русявого волосся, що зав`язане у високий хвіст, вибралися на волю та застеляли шлях синім очам. Дівчина змахнула рукою та поправила їх за вуха. Захекана, з розкуйовдженими локонами, постала перед членами екіпажу й одразу спіймала на собі зацікавлені погляди. На неї дивилися перший пілот, зв`язковий, та артилерист і всі вони були чоловіками. Хоч це і був місіонерський корабель, проте з метою захисту від ймовірних ворогів, був оснащений бойовими снарядами. Просторий пункт керування являв собою напівсферу з широкими ілюмінаторами, де чітко проглядалося зоряне небо. Капітан недбало кивнув у її бік:

- Це Жанна, наш новий другий пілот. Займайте своє місце, чи Вам потрібне особливе запрошення?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Ярина Мартин
16.11.2021 23:53
До частини "1"
Оце втрапила в халепу!)
Кристина Асецька
17.11.2021 09:01
До частини "1"
Так, на жаль курси космічного пілотажу швидко не закінчиш. Дякую за коментар!