О. Калина "В медовий спас" (вірш)
Пам’яті Олександра Сокорчука
В Медовий Спас не медом – дьогтем
Стелилась доля під поріг.
А чорний ворон звістку горем
У дім з воєнних ніс доріг.
Ходила мама в церкву зранку,
Молилась Богу за дитя,
А на Донбасі спозаранку
Життя рушало в небуття.
І серце мами відчувало:
Стискалось, мліло у душі,
А чорні хмари все згущались –
Спішили плакати дощі.
Гучним відлунням чорна звістка
Як громом вдарила в село.
Вже однокласник знає й тітка,
В якої ноги відняло.
Душа матусі відчуває,
Та й серце в грудях тріпотить,
Але вона іще не знає –
До неї їдуть сповістить.
О, Боже милий, як сказати?!
Яка страшна й болюча мить!
Синів хто має – мусить знати,
Як серденько за них болить.
Минає п’ятий рік сьогодні,
Як Саши нашого нема.
Він у строю в Небесній Сотні –
Ми їх шануєм імена.
Не вірить мама, що немає –
Надіється, що він прийде.
Шматує серце своє й крає,
Та все ж чекає сина... Жде…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!