Оманлива осінь

Ти цілувала мою спину,

А після наносила мільйони, а то і більше ножових.

Ти вбивала усіх, а після клала їх тіла до моїх ніг.

Ти кричала що немає нікого, хто краще ніж я,

Але після цього діставала ти з-за пазухи ножа.

Твої очі - луг, який я не вивчила зовсім,

Але я не бачила в них нічого, окрім пелени.

Вона була ніжна, спокійна, солодка,

А за неї ховалися хмари пітьми.

Ти піднесла мене на сьоме небо від щастя,

Ти любила мене так, як не любили вони.

Ти подарувала мені квиток в один кінець,

Квиток у страждання, смуток, бажання бути знову дітьми.

Я не забуду твій барвистий голос,

Який змушував мене сміятись на весні.

Ти закривала мої очі долонями,

кажучи, що це повториться ще раз, але восени.

І я сиджу під деревом вже котру осінь

Ти обіцяла, я вірю, прийдеш.

Моя щока вже повністю солона,

А у вухах дзвенить фраза: ти просто довго йдеш..