Колись...

Колись, всіх нас не сприймуть у суспільстві.

Колись, усі залишаться самі.

Колись, всім буде важко, боязко в душі.

Колись, усі зійдуться у страшній пітьмі,

Заблукавши - об'єднаються усі.

Колись, захоче щось змінити хтось із них,

Підтримки не відчувши - відділиться від них.

Колись, хтось за ним піде.

Колись, ще хтось, тай за другим тим.

Колись всі розійдуться, кожен сам піде,

І знову, кожен з них залишиться один.

Колись, кожен страх кожному прийдеться подолать.

Колись прийдеться сісти десь і вибирать:

"Колись, принесло мене сюди.

Колись, захотілось вихід віднайти.

Та ніколи не приходило "Чому?"

Чому я тут? Хто винен в цьому був?

Раптом шепіт в голові майнув,

І думка. Відповідь. Хіба ж то я!?

Якщо вже так, то й вийти зможу я!

Лиш треба буде вірити собі...

Колись, прийдеться й це мені!"