Спека

Спекотний день дарує літо —

Ель Ніньйо.

стогне жаром пил.

То знову виє десь сирена,

та й вентилятор вітропсих.

Напівусмішка при згортанні

ряднин обляпаних сітром

ох, вечори на гілках хвої

і плову сироти у такт з Дніпром,

вони до сосен підлітали

Мов крихти їжі рибам в поміч

щоб ті безмовно вдячні були

і день той кам'яний, знайомий.

Та лежачи на хвилях річки

і в небі тонучи думками,

Я в шоці від всього що було,

і наче втома десь пропала.