Намисто

Він чекав її біля гроту,

А вона на нього-на пляжі

І хоч були майже навпроти,

Та залишились недосяжні.

Він дивився на море з сумом,

А вона виглядала щось в горах.

Відчував себе повним дурнем,

Вибудовував перепони.

Назавжди залишав він місто,

Там лишав і мрії звичайно.

Розкидали хвилі намисто,

А вона його знов позбирала.

Намистинку до намистинки,

Тонка нитка міцно зв‘язала.

Недоречні прийши сльозинки,

Що не там і не того чекала.

Зберегла вона те намисто,

І когось довго так виглядала.

Засинало вже стомлене місто,

Що дві долі в одну не зв‘язало.

25.08.23