Кохати не можна забути

– Доброго ранку, пані Оксано, – привіталася Вікторія, моя помічниця, коли я зайшла в офіс.

– Добрий день, Віко. Що в нас нового?

– Все в порядку. Звіти по проєктам на Гугл-диску. Дівчата в конференц-залі закінчують підготовку до інтерв’ю.

– Добре. Принеси, будь ласка, капучино та пару круасанів із шоколадом. Сподіваюся, я встигну трохи попрацювати.

– Гаразд.

Увімкнувши ноутбук, занурилася у звіти та проєкти. З’явилися нові замовлення. Я вже створила задачу, позначивши відповідальних, а сама відкрила сайт туристичної агенції. Риті потрібна реабілітація. Їй потрібне морське повітря та відпочинок. А ще вона мріяла про піраміди. Цікаво, у них є закордонні паспорти? Хоча це не проблема. Їх за тиждень можна зробити.

Для відпочинку я обрала Хургаду. На початок грудня може й не самий вдалий вибір: на форумах пишуть, що в цей час там доволі вітряно. Втім, для прогулянок та екскурсій те, що треба.

Обравши один з найкращих готелів мережі Rixos, я відправила заявку на бронювання.

Сподіваюся, що Олександр не буде проти відсвяткувати мій день народження на теплому морі, що буде вже восьмого грудня.

– Пані Оксано, – у двері зазирнула моя помічниця, – журналісти вже зібралися.

– Дякую, вже іду. – Я зробила останній ковток кави.

Господи, як же я хвилююся!

– Доброго дня, шановне панство, – привіталася я, увійшовши в конференц-зал.

Я влаштувалася в кріслі у голові стола. Журналістів зібралося чимало. Хоч й раніше домовлялося лише одне інтернет-видання, до своїх колег приєдналося декілька журналів для жінок та бізнес-видань.

Завдяки кейтеринговій компанії всіх забезпечили напоями та канапками. Я дуже хвилювалася, але цілком впевнено відповідала на всі запитання. По-перше, всіх цікавила моя кар’єра, те, чого я особисто досягла за десять років та як стала директоркою. Тож, я просто та відверто розповіла історію свого шляху.

– Розумієте, наше видання про успішних людей не лише в бізнесі. І моє питання буде в наступному, – мікрофон перейшов до молодої дівчини з білявим волоссям, – як вам вдається поєднувати роботу та сім’ю? Чи є у вас чоловік, діти?

– Дякую. Визнаю, я чекала на це питання. Після розлучення у мене не було стосунків із чоловіками. Я їх уникала, повністю присвятив себе роботі. Але все змінилося декілька тижнів тому. Мені дуже не хочеться наразі розповідати усе, адже, як відомо, щастя любить тишу. Втім, мій коханий мене дуже підтримує, а я його. Поєднувати роботу та сім’ю легко, якщо правильно розставляти пріоритети.

– Він також займається бізнесом? – задав ще одне каверзне питання молодий хлопчина саме з того інтернет-видання.

– Ні, свого бізнесу в нього немає, проте є маленька донечка, якій Олександр присвячує багато часу та зусиль.

– О, ось ми й дізналися ім’я вашого принца! – хлопець зробив помітку у щоденнику.

– І останнє питання, – знову та білявку підняла руку, – як ви вважаєте, чи можна купити кохання?

Це питання мене розізлило та трохи вибило з рівноваги, але я обвела всіх поглядом та твердо відповіла:

– Кохання – це те, що народжується десь всередині тебе, просто приходить розуміння, що поряд з тобою та сама рідна людина та друга половинка. Це відчуття неможливо описати словами. Купити можна все, що завгодно – меблі, бізнес, книги, картоплю на базарі. Навіть секс, за бажанням. А ось істинні почуття, кохання – це те, що неможливо купити, підробити чи змусити відчувати.

– Дякую за ваші відповіді.

– Вам дякую за питання.

Я почувала себе неначе вичавлений лимон. Ніколи не любила публічності та цих журналістів. Сподіваюся, стаття вийде вдалою.

Як тільки представники преси покинули залу, попросила Вікторію замовити мені обід, а сама повернулася до звітів. Я маю ще пару годин, щоб їх завершити.

О п’ятій я вже була в лікарні. Пані Валентина також встигла приїхати, щоб знову дати нам можливість побути з Олександром.

– Кохана, – обійняв мене чоловік, щойно я увійшла до палати. – Як минув день?

– Привіт, – відповіла цілуючи Алекса, – добре.

– Журналісти не дуже докучали питаннями?

– В цілому норм. Стаття вийде післязавтра одразу у декількох виданнях.

– О, Оксано, то ти станеш відомою? – спитала Валентина, почувши нашу розмову.

– Не думаю, пані Валентино. Принаймні я б цього не хотіла. Я люблю тишу навколо себе.

– Це добре. Скажи потім де вийде стаття, куплю собі на згадку журнал.

– Домовилися. Як Рита?

– Спить. Але вже доволі добре почувається. Вона швидко одужає й дивує лікарів. Тут у відділення багато важких…

– Нехай вони всі скоріше видужають та повернуться додому, – прошепотіла я.

– Пані Валентино, ви впевненні, що знову залишитеся на ніч? Мені завтра не обов’язково їхати в офіс, я можу почергувати, – звернулася до жінки.

– Зі мною все гаразд. Я на цьому кріслі гарно облаштувалася, – пані Валентина кивнула в бік нього.

– Добре.

– Рита дуже чекала на тебе, – прошепотів Олександр. – Але крапельниця її трохи утомила та вона заснула.

– Я почекаю. Тим більше, що принесла для неї купу смачненького.

Ми підійшли до вікна, я влаштувалася на підвіконні, Алекс стояв поруч, тримаючи мене за руки.

– Алексе, – нарешті наважилася спитати його про те, що мене хвилювало. – У вас з Ритою є закордонні паспорти?

– Несподіване питання. Є. Але ми ними ще не користувалися. Чому ти питаєш?

– У мене скоро день народження, на початку грудня. Маю ідею відсвяткувати цей день разом з вами на узбережжі Червоного моря.

– Ти серйозно? – він дивився мені просто в очі.

– Цілком. Ти маєш щось проти?

– Ні, просто мені незручно, ти стільки для мене робиш. Скільки коштує тур? Я не дозволю тобі повністю його оплатити…

– Тш… Це мій день народження. І я волію сама займатися організацією. Тобі й так з малою потрібні гроші та сили.

– Не будь впертою. Тоді я дозволив тобі заплатити за обід. А зараз ти дозволиш мені оплати поїздку. І ти не повинна думати чи є в мене гроші, чи ні. Я сам розберуся із цим.

– Добре, добре, – посміхнулася я. – Тоді завтра з ранку їдемо в агенцію оформлювати. Я домовилася з агентом, що приїду о десятій. На нас чекатимуть.

– Чудово, – кивнув Алекс. – І ніколи не смій брати на себе все. Чоловік у нашій сім’ї я. То ж дозволь й мені про вас піклуватися.

– Сім’ї? – здивувалася я.

– Ну, звісно, – і він просто мене поцілував. Ось й докази. І якось вже байдуже, що освідчення ще не було.

Пані Валентина лише спостерігала за нами, щасливо посміхаючись.

В цей час прокинулася Рита, й ми кинулися до неї.

– А ви кохаєте один одного, так? – задала вона пряме та дуже доросле питання. – Я бачила як ви цілуєтеся.

Ми переглянулися та хором відповіли:

– Так, сонечко.

– Ось й добре. Я теж тебе полюбила, Оксано, – вона протягнула ручки мені, та я міцно обійняла дівчинку.

– І я люблю тебе, маленька. – Як ти почуваєшся?

– Нормально. Хочу додому.

– Потерпи трохи. Післязавтра п’ятниця. Лікар обіцяв відпустити тебе додому.

– Знаю. Я вже рахую дні та хвилини.

– Не треба, це буде тебе напружувати та хвилювати. Краще поїж. Ми принесли тобі смаколики.

Залишок вечора ми провели спілкуючись про все на світі. Жартували, ділилися спогадами. Рита сказала, що вже скучила за друзями в школі, але одночасно й раділа тому, що вже дуже скоро різдвяні та новорічні свята.

***

Олександр

Оксана дуже здивувала мене пропозицією поїхати на відпочинок разом. Звісно, це гарна думка й поїздка точно допоможе всім нам ще більше зблизитися та провести разом час, але те, що вона вирішила повністю взяти оплату на себе, засмутило мене. Хіба вона гадає, що я не можу дозволити собі тур до Єгипту? Це боляче ранило, але я не подав виду. Звісно, в мене не має високих прибутків та власного бізнесу, але я маю пристойну зарплатню. Не хочу, щоб потім знайомі та близькі докоряли мені тим, що я користуюся жінкою.

Саме тому, коли ми зранку навідалися до туристичної агенції, одразу попросив менеджера надіслати мені реквізити. Виявляться, що частину суми Оксана сплатила ще вчора, тож сьогодні потрібно було лише ввести паспортні дані та оформити договір. Вибір готелю мене здивував. П’ятизірковий відпочинок люксового рівня. Я ще не бував у таких дорогих готелях. А мережа Rixos відома на весь світ. Втім, ми заслуговуємо на те, щоб подарувати собі гарну відпустку – ми всі перенесли багато страждань. На моїх картах була потрібна сума, я декілька років накопичував на відпочинок, тож, посміхнувшись Оксані, просто перевів свою частину на рахунок фірми.

На нас чекає сім днів у сонячному Єгипті. Риті ми ще не говорили. Нехай буде сюрприз.

У турботах непомітно пролетіли два дні. На роботі теж було багато справ, звітів з контролю якості обслуговування.

Сьогодні Риту відпускають додому. Нарешті. Наше сонечко вже майже одужало й тепер раділо тому, що їде в село з бабусею.

Коли я приїхав в лікарню, Оксана з мамою вже зібрали всі речі та чекали на мене.

– Всім привіт! – зайшов в палату.

– Тату! Мене виписали! – радісно закричала Рита.

– Вітаю, моя маленька. Я дуже радий, – міцно обіймаю доньку. І тут помічаю сумні очі коханої.

– Мила, що трапилося?

– Сьогодні в інтернет-видавництві вийшла стаття з моїм інтерв’ю…

– Тож радіти треба! Давай разом почитаємо!

– Немає там чому радіти, – схлипнула жінка. – Я як відчувала…

– Та що вони там понаписували? – я вже сердився.

– Вони-то може й нічого зайвого, а ось користувачі мережі дуже навіть, – приєдналася моя мати.

– Оксано, – я обійняв дівчину та погладжував по спині. – Я тебе дуже прошу, не треба так перейматися, щоб вони там не казали…

– Облиш, Алексе. Ти спочатку почитай, можливо, ти й сам не захочеш мене бачити…

Оксана вже не стримувала сліз. Що то в біса відбувається? Я відкрив телефон, спитав у мами, що то за видання та зайшов на їхню сторінку у Фейсбук.

Інтерв’ю цілком коректне, навіть відповідь Оксани про романтичні стосунки, мені припала до душі.

А ось коменти… Люди дуже жорстокі та заздрісливі. Хвиля критики була нестримною. Хтось навіть обізвав мене альфонсом, адже нормальний чоловік не дозволить заробляти жінці більше. І з чого це вони взяли? Звідки такі упередження? Оксана чітко відповіла на каверзне питання, що кохання не продається. Але, схоже, деякі наші співвітчизники мають іншу думку.

Рита погладжувала Оксану по спині, не розуміючи, що відбувається. Валентина сходила за медсестрою та попросила зробити їй заспокійливий укол.

– Кохана, – я присів поруч з дівчиною, – не звертай уваги на ці балачки. Люди поговорять та забудуть. Завтра вийде якась нова стаття та вони перекинуться на інших.

– То ти не злишся на мене?

– А чого я повинен на тебе злитися? Твоя відповідь тим журналюгам була конкретною та вірною. А те, що говорять злі язики мені до лампочки. Я не перестану через це кохати тебе менше. І дуже прошу – не віддаляйся через це від мене. Я не зможу жити без тебе. Ти мені потрібна. Я кохаю тебе. І ми разом подолаємо всі труднощі, – і з цими словами припав до її губ ніжним поцілунком. Вона тремтіла, але відповідала, обхопивши мене руками за шию.

В палату зайшла Даша.

– О, пані Оксано, чого це ви розклеїлися? Треба берегти себе та не брати дурного в голову. Ми тільки-но вашу дівчинку виходили. Давайте краще їдьте додому. Прописку в лікарню я вам оформлювати не стану. А виписка вже готова. Ну ж бо, повертайтеся до мене, – медсестра швидко зробила укол.

– Дякую, Даша. Проблеми на роботі, – тихо відповіла Оксана.

– Тю, ніякі проблеми на роботі не можуть бути цінніше за здоров’я. Уж повірте, я це точно знаю.

– Дякую вам.

– Нема за що. Збирайте речі, я за пару хвилин повернуся.

– У мене до всіх вас є пропозиція, – озвалася моя мама, що спостерігала за всім сидячі в кріслі із в’язанням. – Поїхали всі до мене в село? Попереду два вихідних. Вам потрібне свіже повітря та відпочинок! Що думаєте, молоді люди?

– Я не проти! – заплескала в долоні Рита.

– І справді, кохана, поїхали? – звернувся до Оксани.

– Поїхали! Тільки заберемо Марсіка. Він сумуватиме наодинці.

– Ура! – зраділа Рита. – Нарешті я його побачу.

І всі ми дружно розсміялися. Напругу від негативних емоцій було знято.

Зібравши останні речі, ми передали ліки, які Риті вже непотрібні, медсестрі, щоб іншім діткам вони допомогли у разі потреби, забрали медкартку та вийшли на свіже повітря.