Осінь

Ще так обережно скрадається осінь:

Потрошку вкорочує поли дню,

Стирає із неба тендітну просинь,

Жене попелясті насуплені хмари,

Неначе вівчар розповнілі отари,

І мжичкою росить злотисту стерню.

Ще дріботить помаленьку осінь:

Обсмикує яблука стиглі в саду,

Палітру дістала і пензель, і фарбу,

З багрянцю і злота замішує звабу –

Майстерно малює картину свою:

Мазок – і калина в червоних коралях,

Мазок – і жовтіє вже перший листок,

А смуток у душу, як вуж, заповзає…

Хоч око радіє, та щемко на серці,

Бо літо, знеможене, впаде у герці,

Бо осінь підступна прискорює крок.

Світлана Мазуренко