Втрачаючи дух безсмертя

Слова, як попіл, птахи, як вітер,

І погляд неба більмом покритий,

І завтра – вчора, і мить – сьогодні,

І вже не скажеш, що світ – безодня.

Не скажеш надто, бо надто – більше

За те, що маєш, і що отримав,

Ти радше скажеш: коли б не гірше,

Минути б осінь, минути б зиму.

Закреслиш «точно», добавиш «мабуть»,

І мабуть погляд вже точно також

Нічого не скаже про хтиву звабу,

А скаже чесно, що серцю страшно

Бути з тобою але й не бути,

Також, мабуть доволі страшно.

Живеш до поки кричиш, а потім,

Все менше крику, життя все менше,

І вужчає всесвіт, як світло в гроті,

Але й від сонця тобі не легше.

02.10.2021