Стояв старий чоловік

Стояв старий чоловік на площі Миру,

Кремезний, змарнілий, і вії його сиві-сиві.

Кружляв біля нього голубів цілий вирій.

У вічі усім заглядав, в своїх- ніс печаль незриму.

А кожен у справах швиденько все пробігав,

Так, ніби щастя в метро, за дверима.

А він все очима всіх обіймав,

Ніби кожна людина-його дитина.

І було в погляді тому, щось незабутнє,

рідне, чисте, живе, самобутнє.

Трохи з дитинства, як мама співала ті колискові,

Трохи з тієї першої любові.

Він дарував їм надії повні долоні,

Схід сонця, сутінки,біг світанковим полем,

Перші вірші, літо на третій полиці в вагоні.

Щастя хвилини - тебе зустрічають вдома,

Небо в зірках, волосся в піску, море,

Вальс випускний, весілля гучне, гори.

Блаженне чуття - на руках ти тримаєш чудо,

Що у майбутньому, ще багато днів буде.

Він дарував оберіг від війни та ракет, віру...

Стояв старий чоловік на площі Миру.