Спадкоємці Віанди

Жасмин збільшила зображення. Так і є – у склі однієї з пляшок відбивалася рука із синім «вогником» і вгадувався темний рукав.

– Очманіти, – зірвалося з язика. – Це ж феєрично!

– Дивишся відео з котиками, Жас Лі Мін? – Ален ступив уперед, зазирнув через плече. – Розумію. Вихідний, як-не-як. У мене також особливі плани.

– Пляшку віскі, в якій, як гадають, була отрута, Ділену Роксу принесли ви? – Жасмин не сподобалось, як звучав її власний голос. У ньому пробивалися плаксиві нотки, хоча приводу для суму вона не бачила. – Між тринадцятою тридцять, коли ваш батько залишився на самоті, і чотирнадцятою нуль-нуль, коли ви покинули Торі-Ейл?

Рокс відсахнувся, видихнув зі свистом, швидким судомним рухом послабив краватку і стиснув кулаки.

– З чого ти це взяла, асіанко? – запитав крижаним тоном.

– Так чи ні?

Він хвилину помовчав, ніби обмірковуючи відповідь.

– Я не маю стосунку до смерті батька, – сказав нарешті. – Таке тебе влаштує?

– Ви принесли ту пляшку, – напівпошепки повторила Жасмин. – Це багато чого пояснює. Трясця, та це докорінно змінює справу!

Ален схопив її за плечі і гарненько струснув.

– Я не вбивав батька, дурне ти створіння! – гаркнув люто.

– Угу, звичайно. Спробуйте довести. – Жасмин не замислювалася про те, що це звучало як глузування. – Вам ніхто не повірить, особливо з тих, у кого є сяка-така влада. Люди міряють інших по собі… Чесно, по собі. Давно помітила.

– І ти?

– І я, і ви, і всі триста мільйонів віандійців. – Жасмин не відсторонилася, хоча чужа агресія в безпосередній близькості до неї невимовно нервувала і збурювала хижі інстинкти. – Я вам вірю, до речі. Знаєте, нещодавно Персик мене дуже зачепив. Сказав, що ми з вами мислимо однаково, пане Рокс. Я готова була його вбити, а потім заспокоїлася і зрозуміла: він має рацію. Ми обоє нещадні до тих, у кому відчуваємо загрозу, і готові пробачити все тим, хто добре до нас ставиться. Наприклад, Ділен Рокс… За останні дні я дізналася про нього багато нового – того, на що раніше заплющувала очі. І вас вивчила краще. Ви не святий, Алене, але й не вбивця. Щоправда, людей, які зі мною погодяться, можна перерахувати на пальцях однієї руки.

Ален повільно випустив щільну тканину її чорної куртки і перевів подих.

– Тринадцята сорок п’ять, – промовив, запинаючись. – Батько був живий і здоровий, а я навіть не можу розповісти про це поліції. Мене заклюють, асіанко. Друзі миттю стануть ворогами!

– Погані у вас друзі. – Жасмин заспокійливо торкнулася його плеча. – Гаразд, не переживайте, відео – не проблема.

– Проблема у тих п’ятнадцяти хвилинах, які могли б допомогти слідству. І в тому, що поліція зациклилася на пляшці, а вона нічого не означає.

Жасмин опустила погляд і забрала руку.

– Це неважливо, – промовила відсторонено. – Ті п’ятнадцять хвилин не відіграють жодної ролі. Мені шкода. Не розумієте? А до мене ось дійшло… Все просто. Справа в способі мислення, Алене. Раніше я бачила Ділена Рокса зовсім іншим, а тепер позбулась ілюзій і той день постав у новому світлі. За кілька годин ви самі це зрозумієте… Тільки не напивайтеся з горя, добре? Це не допоможе. Чесно.

– Що я зрозумію, асіанко? – На спотворене злістю обличчя Рокса було страшно дивитися. – Що?!

– Що ви відрізняєтеся від свого батька набагато сильніше, ніж думаєте. І… О, біля воріт доставка!

– Не ухиляйся від розмови!

Жасмин позадкувала, не переймаючись тим, що за спиною – сходи.

– Я не хочу говорити з вами про це, – сказала тихо. – Вам боляче від моїх слів, а я вмію справлятися лише з фізичним болем.

– Тобі яке діло до моїх почуттів?!

– До твоїх – ніякого, Роксе, але я не люблю засмучувати людей. Мене це пригнічує.

Ален наздогнав її біля підніжжя сходів. Стиснув руку і благально глянув у вічі.

– Поясни, – прошепотів з гіркотою, яка доводила: він теж переосмислив події того дня, причому швидко і без поблажливості щодо себе. – Хоч раз у житті будь людиною і не тікай!

Жасмин обійняла його. Поклала підборіддя йому на плече, ляснула по спині втішальним жестом…

– Я не вмію співчувати, – відповіла чесно. – У мене на язику лише отрута, але мені не хочеться знущатися з тебе. Краще переживи це на самоті. Повір, без мене буде набагато легше. Будь-хто підтвердить.

Рокс відштовхнув її із несподіваною силою – і сам утримав, коли вона похитнулася, наступивши на край сходинки.

– Мені не потрібне співчуття! – рикнув схвильовано. – Я маю знати, що ти собі навигадувала. Говори! Розкажи все – і ми квити. Більше не приходь до мене вночі. На Віанді вдячність висловлюють простим «Дякую».

– Я ж тупа розпусна асіанка, – огризнулася Жасмин, не збираючись нічого пояснювати, – на мене віандійські правила не поширюються.

– А я шукав інформацію про тебе. – Ален так зиркнув на кур’єра, який тупцював віддалік, що той почав гикати. – Ти не з тих, хто прагне випадкових зв’язків. У твоєму житті було два великі кохання: спочатку до Асіо, потім до…

– Язика вирву! – Жасмин затиснула йому рота рукою, підозрюючи, що залишає синці, але Рокс мав отямитись. – Особисте життя на те й особисте, щоб у нього не лізли сторонні! А вам що? – адресувалося кур’єру. – Журналіст під прикриттям, га?

Невисокий повний чоловік у форменому одязі з блискучим логотипом здригнувся і міцніше стиснув об’ємну коробку, обклеєну стрічкою з яскравим слоганом: «Доставимо з вітерцем!». На його червоному спітнілому обличчі чітко читалося бажання скоріше накивати п’ятами, проте він сяйнув натренованою посмішкою і повідомив, що повинен віддати посилку пані Жас Лі Мін.

– А що там? – Жасмин помахала перед його носом ідентифікаційною карткою. – Бомба? Отруйний газ? Чиясь відрізана голова?

– Ну і жарти у вас. – Кур’єр зіщулився. – Доставка з «ІгрОлімпікуса». Розпишіться.

– Можу і відгук залишити. Я сьогодні добра.

Він вважав за краще не затримуватися і, скоса позираючи через плече, поспішив до воріт. Коробка залишилася біля сходів.

– Боюся навіть питати, що це. – Ален легенько штовхнув її носком черевика.

Жасмин ривком здерла обгортку і продемонструвала якісно ілюстровану упаковку.

– Нова геніальна ідея Б’єна, надійде у продаж влітку. А якщо точніше, то це ті «солдатики», яких ваш батько згодував утилізатору. Флора вважає, що до них треба придивитися уважніше.

– Визначся зі звертанням, асіанко. Стрибання між тиканням і виканням дратує.

– Мене ні. Може, проблема не в мені? Порадити хорошого психотерапевта, Роксе? Ми з Персиком двох захищали від неадекватів. Чомусь на Віанді мозкоправ – небезпечна професія.

Ален відкрив коробку прямо на вулиці.

– Приватна власність, – відсторонено зауважила Жасмин. – Руками не чіпати.

– Ну то подай на мене до суду! – Він витяг три безликі фігурки, голографічний проектор та інструкцію. – Що за маячня? Яка дитина гратиме лялькою, що не має обличчя?

– Та, що знає: ляльці можна створити тисячі облич. Увімкни проектор, Роксе, і не ганьбися. Зараз ці шматки пластику стануть персонажами. Заходимо в меню і… Ого… Не стануть. Їхню зовнішність уже визначено і вона змінюватиметься під час гри автоматично. Дивно… Зазвичай гравцеві дозволено змінювати все, навіть зробити героя своєю копією, а антигерою дати фізіономію сусіда. Гаразд, активуємо і дивимося заставку, хай самі розказують, що й до чого.

Ален відступив, коли голограма поширилася на чотири квадратні метри і він виявився завадою. Примружився, розглядаючи фігурки, що набули індивідуальності. Здригнувся, почувши бадьору мелодію саундтреку, і задумливо поглянув на назву.

– «Підкорювачі Віанди»… Занадто претензійно, як гадаєш? А герої якісь… Ну, сама бачиш, ототожнювати себе з ними не захоче ніхто.

– Хм… – Жасмин піднесла до очей іграшку, що зображала неохайного, зарослого щетиною чоловіка середнього віку з відверто бандитською пикою і автоматом в руках. – Алкаш-кримінальник. Сумніваюся, що підлітки оцінять цього персонажа.

Рокс узяв другу фігуру – товстенького, схожого на хом’яка суб’єкта в пошарпаному діловому костюмі.

– Думаєш, цього оцінять? – запитав скептично. – Нічого не розумію.

– Ну, вони ж змінюватись мають… Раптом до фіналу все буде не так сумно? Тим паче, компанія у них пристойна.

Третьою іграшкою була дівчина – дуже молода блондинка у джинсових шортах та футболці з написом: «Світ належить тільки нам із тобою». На перший погляд вона виглядала як типова героїня молодіжних фільмів, але, уважно її роздивившись, оманлива ляльковість зникала і починало здаватися, що це зменшена копія реальної людини.

– Незвичайна команда. – Жасмин не поспішала ставити фігурки на голограму. – Таке відчуття, ніби я їх уже зустрічала.

– Їх усі зустрічали. – Ален сів на сходинку і задумливо подивився на гірський пейзаж, що відкрився перед ним. – У підручниках історії, тільки там вони старші та пристойніші. Це перші колоністи, що відібрали планету у справжніх віандійців. Рікардо Еспата, Джин Рокс та Ельза Грон. Сідай зручніше, асіанко. Є в мене підозра, що гра буде дуже пізнавальною.