Спадкоємці Віанди

«Вибач, Персику, але «невидимка» зачекає. До ранку маю особисте життя. Бери приклад, напарнику. Знаю, тобі подобається полохлива віандійка, от і користуйся моментом», – Жасмин перечитала відправлене повідомлення і подумала, що варто було підібрати інші слова.

Перс не дурень, фальш учує миттю… Але загалом вона й не збрехала, лише трохи прикрасила дійсність і приховала ключову деталь. Суто технічно це не обман.

– Що коїть ненормальна асіанка? – пробурмотіла покоївка, що трапилась на поверсі господарів Торі-Ейл. – Зовсім дах потік… Як її тільки сюди пустили?

Жасмин вишкірилася і привітно помахала їй вільною рукою.

– Як життя? Гості втомлюють? – запитала привітно.

Коридор миттю спорожнів.

Вона зручніше перехопила згорнутий рулоном товстий килим, який несла на плечі, і стукнула ногою у двері спальні Алена Рокса. Стулка від’їхала майже тієї ж миті, ніби тут чекали пізніх візитерів.

– Чого тобі, асіанко? – Рокс ще не переодягнувся до сну, та й вигляд мав на подив бадьорий. – Вашу Флору я і пальцем не чіпав, за чудасії Андри відповідати не збираюся. Чи ти нарешті визначилась із ціною? І скільки ж ти коштуєш?

– Все складно. Можна увійти?

Не дочекавшись відповіді, Жасмин переступила поріг і обережно поклала килим на підлогу.

– Не питаєте, що це?

– А маю? – Рокс і бровою не повів. – Не впевнений, що хочу знати відповідь.

– Впевнена, що не хочете. Але можу порадувати: це ваш шанс подружитися зі мною. Не цікаво?

Ален прикусив губу і похитав головою:

– Анітрохи. Ні краплі. Забирайся геть.

– Допоможіть це владнати, і я стану вашим дресированим песиком, – рівним тоном запропонувала Жасмин.

Він здригнувся всім тілом і мимоволі подався вперед, розглядаючи плямистий килим із напіввідірваною етикеткою на вивороті.

– Там що, труп? – зареготав грубувато. – Не набивай собі ціну. Повір на слово, хоч би що ти планувала, це не спрацює.

– Вірю. Тому й пропоную чесну угоду.

– Спатимеш зі мною? Пізно. Моя пропозиція вже неактуальна.

– Я буду на вашому боці, пане Рокс. Самі знаєте, майже всі, хто гостює в Торі-Ейл, зрадіють вашому краху. Ви живете як на вулкані. Обіцяю, що не дозволю йому вибухнути. Хіба цього мало?

– Занадто багато. Чому це раптом?

Ален дивився з підозрою, але Жасмин не відвела погляд. Вона відчувала, що дихає рівно і тихо, серцебиття не прискорилося, міміка не підводила, проте співрозмовник ніби чув панічні думки, що металися в її голові. Це вибивало з рівноваги. Хотілося відкинути контроль хоч на мить, проявити ганебну слабкість і трохи побути звичайною дівчиною, що вляпалася в неприємності. Всього на кілька хвилин, не більше!

Перс зрозумів би… Він завжди все розумів. Тільки цього разу напарник має залишитися осторонь. Досить із нього віандійки, птахопоклонників, Бретта… Особисті проблеми на те й особисті, щоб не вплутувати в них тих, хто тобі дорогий.

Ален нахилився до килима і різким рухом його розгорнув.

– Ти збожеволіла, асіанко! – вигукнув недовірливо, виявивши «начинку». – Що з тобою не так?! Я ще розумію комбінезон із підсвічуванням і лексикон вантажника, але це вже повна дикість!

– Ні – відповідь на всі ваші запитання. – Жасмин дивилася йому прямо в очі. – Я не вбивала і не знаю, хто вбив. Чесно.

– Чесно?! Ти приносиш до мене труп колишнього віандійського президента, кажеш: «Це не я», і я маю тобі вірити?!

Жасмин прикусила губу і зиркнула на двері, переконуючись: стулка повністю зачинена.

– Я можу пояснити, – промовила із сумнівом.

– А я можу викликати поліцію! – Ален не зрушив з місця. – Або застрелити тебе прямо зараз і виправдатися самообороною. Ти ж абсолютно ненормальна! – Він безнадійно махнув рукою і відвернувся від розпластаного тіла. – Вип’єш? Мені не завадить щось міцне. Кава, наприклад. Бездонна чашка кави.

Жасмин заперечливо хитнула головою і присіла, щоб прикрити померлого краєм килима. Адреналін, який допоміг не розгубитися і прийняти, як нещодавно здавалося, єдине правильне рішення, почав відступати, і реальність заграла зовсім іншими барвами.

– Хоч води ковтни, асіанко. – Ален простягнув пляшку мінералки, покриту памороззю. – На тебе ж дивитися боляче. Ніколи не стикалася зі смертю, безстрашна ти наша?

– Ніколи… Дякую.

Жасмин майже відірвала кришечку і жадібно припала до води, радіючи тому, що є чим зайняти руки, а то вони чомусь раптом затремтіли. Серце нерівно смикалось у грудях, розплачуючись за хвилини надмірної стриманості. Зуби стукнули об пластик – тихо, зате з неприємним скреготом. Дихання збилося, і кожен видих виривався зі свистом.

– Буде ще гірше. – Ален, навпаки, став зібраним і незворушним. – Жас Лі Мін, гроза бандитів та невірних чоловіків, боїться мертвих… Розкажи кому, не повірять.

– А ви мені вірите?

Він без краплі поваги відсунув знову загорнутий труп ногою і навис над Жасмин як гарно вдягнений демон помсти.

– Дихай повільніше, бо почнеться гіпервентиляція, – порадив цілком мирно. – І розказуй, асіанко. Говори що завгодно, тільки не надумай відключитися.

– Не збираюсь я непритомніти! Це просто… Емм… Просто… Втома! Ваш екс-президент важить півтора центнера! Я його сходами тягла! На п’ятий поверх! І усміхалась охороні!

Ален подав їй руку, допомагаючи встати.

– Не кричи, я не глухий, і не розбризкуй воду. Ходи-но в іншу кімнату, і без викрутасів.

– А труп?..

– Впевнений, він буде таким люб’язним, що дочекається нашого повернення.

Жасмин пройшла за Роксом у невеликий захаращений кабінет, що міг би служити чудовою декорацією для фільмів про докосмічну епоху. На його стінах красувалися якісь дипломи, біля вікна поблискував стелаж із нагородами та сувенірами, на широкому дерев’яному столі нагромаджувалися стоси псевдобумаги. Судячи зі слідів пилу на корінцях справжніх, а тому раритетних книг, «АСя» тут не прибирала.

– Не довіряєте кібернетиці?

– Зламати можна все, особливо на Віанді. Не люблю ризикувати. – Ален виштовхнув із кутка крісло на коліщатках. – Почнемо спочатку, асіанко. Де ти взяла мертве тіло у плавках?